Бабуся всю увагу і любов віддавала завжди молодшій дочці та онучці, а коли їй потрібна допомога дзвонить до моєї мами. Я не витримала, вихопила трубку і сказала їй все, що думаю

Скільки пам’ятаю, у бабусі світлом у віконці завжди була мамина молодша сестра, а потім ще й молодша онука.

До мене бабуся теж ставилася прохолодно. Можна подумати, що це її нормальний стан, але ні. На молодшу внучку виливається потік ніжності та благодаті, адже це дитина від любимвої донечки.

Я не можу сказати, що мені дуже вже не вистачало бабусиної уваги та любові. У дитинстві її ставлення до мене не помічала, а коли стала старшою, то вже розуміла ситуацію і не переживала з цього приводу. У мене є мама та тато, ось вони мене люблять, цього цілком достатньо.

А ось за маму було прикро, вона завжди намагалася бути доброю дочкою і за першим бабусиним покликом бігла на допомогу. Але їй на допомогу бабуся не поспішала.

Коли ми з мамою залишилися мало не на вулиці після cмepті батька, бабуся не захотіла притулити до себе. У неї тоді мешкала мамина сестра Ірина з маленькою донькою.

– Усім разом нам у двійці не розвернутися. У тебе дочка вже доросла, якось переживете. А Іринка з дитиною кудись піде?

Ірині йти було нікуди, це правда. Народила вона “для себе”, хоча я вважаю, що це було просто через недомисл, не більше. Батько дитини благополучно злився, а бабуся почала ходити навколо улюбленої донечки та улюбленої онучки.

Я на момент смepті мого тата була вже досить доросла, тринадцять років, щоб зрозуміти, наскільки бабуся підло вчинила. Нам насправді не було куди йти. Блукали по друзях, мама працювала на двох роботах, щоб мати змогу винайняти квартиру.

Я підробляла з п’ятнадцяти років, отримувала копійки, та хоч щось приносила додому. Мама теж працювала щосили. Але жили ми паршиво. Іноді вдома нічого було їсти в буквальному сенсі. Коли я закінчила школу і пішла працювати нормально, стало легше. Ми змогли навіть взяти іпотеку на крихітну однокімнатну квартиру, зате свою.

Коли ми гoлoдyвали, нам допомагали сусіди, друзі, але ми намагалися не зловживати допомогою. У цей час бабуся продавала дачу, щоби відвезти Іринку з дочкою на море на все літо. Я на море вперше поїхала вже після двадцяти п’яти років. Здорово бабуся розпоряджалася – одній дочці нічого, а інша на море на все літо.

Мама продовжувала спілкуватися з бабусею, а я не розуміла, навіщо. Нічого, крім болю, ці стосунки їй не приносили. У бабусі з вуст не сходила Ірина та її чудова дівчинка. Саме їх бабуся вважала відрадою своєї старості.

Але три роки тому Ірина познайомилася з чоловіком, вони одружилися, і він забрав її з дочкою до себе кудись у іншу область. Бабуся залишилася сама.

А вік у бабусі вже не дівочий, то прихопить одне, то інше. Мама до неї постійно бігала прибирати, готувати, допомагати щось, за комуналку їй платила. При цьому бабуся майже всю пенсію відправляє туди, Ірині.

Я не їжджу і не збираюся їздити до бабусі, мені неприємна ця людина, і мені дуже прикро за маму. Нещодавно вона зaхворіла, лягла до лікарні. Вона мамі зателефонувала при мені, почала лаятись, що мама зовсім сором втратила, зовсім її, стару, закинула. І начхати їй, що дочка сама в лікарні. Навіть не спитала, чому вона там.

– Ну раз ти не можеш, нехай дочка твоя приїде, мені потрібна допомога, – сказала бабуся.

Я вихопила у мами трубку і сказала, щоб йшла вона кудись подалі зі своїми потребами. Нехай дзвонить Ірині і вимагає уваги від неї. Ні я, ні мама їй нічим не зобов’язані. Бабуся щось почала про совість, спорідненість та спадщину, але й те, й інше, і третє я порадила їй засунути в темне місце, щоби не зіпсувалося.

Мама сказала, що я надто жорстко роблю, все-таки рідна людина. Мені ж ця людина нерідна, рідні люди так не роблять. Нехай сама тепер у себе прибирає, а то коли нам жити ніде було, так їй було до лампочки, а тепер ми зобов’язані до неї їздити.

Я впевнена, що квартиру вона вже на свою улюблену доньку відписала, от до ворожки не ходи. Мама до неї не за спадщину ходить, а від щирого серця, але це ще один штришок до портрета. Сподіваюся, що у мами все-таки розплющиться очі і вона перестане спілкуватися з жінкою, яка завдає їй лише болю.