Коли у дочки все добре, вона про мене навіть не згадує, а коли що потрібно, відразу “мама, допоможи”

Прикро, але я стала для дочки свого роду рятувальним жилетом. Коли їй нічого не потрібно, вона про мене не згадує, навіть трубку не бере тижнями. Зате як тільки що знадобиться, одразу біжить до мене – мама, допоможи. Набридло таке споживацьке ставлення.

Дочка виросла в нормальній сім’ї. У нас з її батьком були хороші відносини, їй приділявся час, ми завжди брали участь в її житті. Я завжди намагалася бути в курсі того, що у неї відбувається, завжди намагалася підтримати, допомогти, дати ділову пораду. Тому для мене незрозуміло, чому вона зараз так чинить.

Чоловіка поховали п’ять років тому, дочка тільки вийшла заміж. Про зятя можу сказати тільки хороше, приводів бути ним незадоволеною у мене немає. Дочка, звичайно, часом скаржилася, що в сім’ї йде щось не так, але подібні проблеми є у всіх, не бачила за своє життя жодної ідеальної сім’ї.

Коли дочка народила дитину, я майже весь вільний час проводила у них, щоб допомогти, трохи розвантажити. Сама знаю, як це важко, коли ти все і скрізь повинна встигати сама. Зять працював допізна, щоб утримувати сім’ю, йому ніколи було допомагати.

Я працюю в бюджетній організації, та ще й майже пенсіонерка, тому могла спокійно брати лiкapнянi, коли потрібно було посидіти з онуком. Траплялося це досить часто, коли він тільки починав ходити в садок. Дочка ж працювала, вони з чоловіком намагалися швидше виплатити іпотеку.

Але коли внук підріс і вони послуг перестали потребувати, дочка майже перестала зі мною спілкуватися. Рідкісні дзвінки раз на тиждень-два, а потім і вони зійшли нанівець. Я сама намагалася не нав’язуватися, тому що розуміла – там молода сім’я, діти зараз живуть всі в якомусь божевільному ритмі, що я буду лізти зі своїми старечими розмовами.

Дзвонити стала в основному по справі, якщо мені була потрібна допомога дочки або зятя. По розмові відчувалося, наскільки дочці в тягар ці прохання, хоча я зверталася тільки в крайніх випадках.

Зате як тільки щось потрібно було дочки, вона відразу згадувала, дзвонила, “мамусю, як справи”. Я вже точно знала, що якщо дочка зателефонувала сама, значить, щось буде просити. Або грошей в борг, або з онуком посидіти, або приїхати доглянути за роботою сантехніка або ще щось в цьому дусі.

Було, звичайно, неприємно, але я їздила, допомагала. Інакше ніяк, все-таки рідна кpoв. А дочка незабаром взагалі перестала брати слухавку, коли я їй телефоную, адже нічого не треба від мене.

Нещодавно потрапила в лiкapню, ледве додзвонилася, щоб вона за котом приглянула, поки я лiкyюcя. Вона не запитала, ні що зі мною, чи не потрібна мені якась допомога, зате висловила незадоволення, що їй доведеться так далеко їздити кота годувати. В результаті я просила допомогти сусідку, вона не відмовила.

Я ж після тієї історії вирішила, що не буду більше дочці допомагати, втомилася бути потрібною тільки в деяких випадках. Допомоги від неї я не дочекаюся, тому навіть розраховувати не буду. Добре, що за віком поки сама себе обслуговувати можу і працюю ще.

Два місяці дочки не дзвонила, недавно вона сама набрала, я трубку брати не стала, хоча й важко мені це далося, але пересилила себе. Вона дзвонила, а потім написала повідомлення “Дуже добре, мама, спасибі, що допомогла!”.

Тобто їй і в голову не прийшло, що зі мною могло щось трапитися, не захвилювалася, не приїхала перевірити, а просто вирішила образитися, що я не взяла трубку і не допомогла їй.

Мені все очевидно, ніякої надії на допомогу в старості немає. Зараз думаю, що робити, як себе забезпечити, коли вже не зможу працювати і самостійно доглядати за собою. Мабуть, доведеться платити чужим людям, щоб ті допомагали.