Як тільки отримав в спадщину дідовий будинок, мама згадала, що у неї є син, от тільки це вже було запізно

Я виріс в неповній сім’ї, батько пішов, коли мені було менше двох років. Мама чомусь завжди більше любила мою старшу сестру, роздаючи їй пряники, а мені – потиличники. Так тривало все моє дитинство і шкільні роки.

Мене постійно дорікали зайвим шматком хліба, звалювали саму неприємну і невдячну роботу, і я мріяв, коли, нарешті закінчу школу і поступлю вчитися і поїду в місто. Заради цього я старанно займався навіть ночами, і мої старання не були марними.

Вступ до ВНЗ було безпроблемним, тоді мати навіть не поцікавилася, куди я вступив, де знаходиться моє гуртожиток, просто зітхнула: «Нарешті-то розуму набрався, а то все на моїх руках було!»

Приїхавши після першого курсу в село, я зрозумів, що мене там ніхто не чекав, тому, зустрівшись з декількома приятелями, знову поїхав до гуртожитку. П’ять років пролетіли непомітно. Я дзвонив матері, вітаючи її з Днем народження і Новим роком, але замість подяки, вона завжди випитувала, чи немає у мене якогось доходу, щоб допомогти їй і сестрі.

Доходу у мене тоді не було, крім підвищеної стипендії. У місті вона розходилася дуже швидко, і нічого перерахувати рідні я не міг, за що вони дуже ображалися.

Вже коли став працювати, мати знову почала «закидати вудку» з питаннями про мої фінанси. Я надсилав їм невеликі суми, але не часто. Знімання квартири тягнуло значну суму з моєї зарплати, але рідня знову вирішила, що я просто не хочу з ними спілкуватися, і через чотири роки я дійсно втратив інтерес до них.

Їх ніколи не цікавило, чи вистачає мені грошей на саме елементарне, стереотип «живе в місті – значить багатий» робив свою чорну справу в їх свідомості.

Сестра вийшла заміж за односельчанина, народила двох дітей, розлучилася, знову вийшла заміж, знову народила і знову розлучилася. Напевно, мужики не могли з нею ужитися. Знаючи її склочний характер, я цьому не дивувався.

Нотаріальний лист звалився мені, як сніг на голову. Відвідавши контору і поспілкувавшись з нотаріусом, я дізнався, що дід, батько мого батька, вирішив залишити мені після cмepтi свій будинок в передмісті. Вже не знаю, чим я йому так сподобався, адже прямим спадкоємцем був мій батько, якого я зовсім не пам’ятав, і при зустрічі ніколи б не впізнав.

Побачивши на телефоні висвітлений номер матері, я здивувався – це був перший її дзвінок до мене.

Правда, напрочуд швидко минуло, коли я почув про те, що Світланці (моїй сестрі) потрібно допомогти з житлом. Мати хотіла, щоб я продав будинок і віддав гроші сестрі для покупки квартири. Це не входило в мої плани, про що я і повідомив матері.

Досить довго вона намагалася мене умовити, дзвонила і сестра, скаржилася на своє нещасне життя, а коли я запитав, чи знає вона, як я жив усі ці роки, сестра раптом замовкла і злобно прошипіла: «Ти мене ніколи не любив!» Задавши їй зустрічні питання про її сестринську любов до мене, почула в слухавці короткі гудки …

Через півроку я вступив в права спадкування, потім вдало продав будинок, і до дня нашого одруження з Наталею у нас вже була власна двокімнатна квартира, в якій ми живемо і зараз.

А з матір’ю і сестрою я не спілкуюся. Вони не змогли мені пробачити те, що я обзавівся квартирою, не звертаючи уваги на їх прохання і вимоги віддати свою спадщину їм.