На 25 році шлюбу так віддалилися з дружиною, що живемо фактично окремо, а тут я ще й закохався в сусідку. Думаю подати на розлучення, але боюся, що мене ні син рідний, ні друзі не зрозуміють

У нас з Валею є спільний син. Коли він покинув наш будинок, стало дуже сумно і самотньо. Постійно відчувалася порожнеча всередині. Зараз він вже зовсім великий, працює і займається своєю сім’єю.

На жаль, після його від’їзду ми з дружиною віддалилися один від одного. Здавалося, що нас більше нічого не пов’язує. Ми були схожі більше на сусідів, а не подружжя. Навіть спали по різних кімнатах.

Я тоді задумався про те, щоб продати квартиру і переїхати в село. Жили б собі спокійно без міської суєти. Мені завжди хотілося жити ближче до природи, без шуму машин і пилу. Однак Валентина не захотіла нікуди переїжджати. І я купив невелику дачну ділянку, де вирішив провести трохи часу. Так би мовити, відпочити, подумати.

Валентина ніколи не горіла бажанням завести свій город. Вона взагалі не любила проводити час, копаючись в землі, висаджуючи квіти або піклуючись про сад. Та й постійно говорила, що шкодує свій манікюр. А мені навіть дуже подобалося працювати на свіжому повітрі.

Коли я кликав дружину до себе на дачу допомогти, вона завжди знаходила безліч відмазок. Все ніяк їй не вдавалося викроїти трохи часу, навіть просто щоб з’їздити провідати мене.

Звичайно, сам я до неї приїжджав. Дуже сумував один в селі. Хоч ми з дружиною і віддалилися, все одно не хотілося її залишати. Але якось ми так сильно посварилися, що я вирішив на все літо переїхати на дачу. Мені здавалося, що вдома я нікому не потрібен, і Валя і сама добре живе.

Незабаром я почав помічати, що почуття самотності поступово покидає мене. Якось стало легше жити. До мене почала навідуватися сусідка Світлана. То домашню випічку приносила, то по господарству допомагала. А коли дружина в черговий раз відмовилася до мене приїхати, я запросив на вечерю Світлану. Тоді у нас і почався роман.

Уже сім місяців пройшло. Я так і не приїжджав додому до Валентини. А вона ні про що і не здогадується. Сусіди теж ніби як нічого не помічають. Я думаю про те, що хотів би розлучитися і почати нове життя зі Світланою. За цей час ми стали з нею дуже близькі. Та тільки боюся, що мене ні син рідний, ні друзі не зрозуміють.

Я вдячний дружині за все. Ми з нею пройшли через вогонь і воду. Але наші відносини зовсім себе зжили. Я хочу залишити їй квартиру і все майно. Тепер мені потрібно тільки щастя і спокій. Адже коли ще буде час пожити для себе? Не знаю, як правильно вчинити.