До останнього приховувала від чоловіка, що узі показало двійнят. Він би не дозволив їх залишити

Брехати негарно, так нас вчать в дитинстві. Але іноді доводиться йти на це, щоб захиститися від набагато більшого зла.

Нам з чоловіком було по 35. Одружилися ми двадцятилітніми романтиками, вчилися на одному курсі. За роки разом було всяке, і погане, і хороше. Але краще, що у нас є – троє дітей. І ось знову дві смужки.

Вагітність ми не планували, хто взагалі в такій ситуації дітей хоче? Ледве вилізли з декретів, відбилися від іпотеки. Встигли купити машину, словом, зажили по-людськи. Дітлахи підросли, з ними домовлятися можна.

Ми ледь озирнулися, що нового в світі, насолоджувалися можливістю сходити в кіно або спокійно прогулятися, немов вчора школу закінчили. Але наш другий медовий місяць закономірно закінчився з позитивним тестом.

Ми помучитися, зітхнули, вирішили: раз уже вирішене питання з житлом, з машиною, кар’єри на зльоті, можна залишати. Можна навіть ще одну іпотеку, якщо в квартиру мешканців пустити. Поступово вона сама себе купить, добре ж?

Я встала на облік, в 10 тижнів пішла на планове узі. Там-то мене і обрадували: двоє!

Тобто, після пологів у нас буде одразу п’ять дітей, двоє невгамовних немовлят. Але ж я вже не двадцятирічна енергійна діваха, здоров’я давно не те.

Але, знаючи себе, на aбopт я не збиралася. Але куди потім діватися з цими всіма дітьми? Так, у нас трьохкімнатна квартира, але в одній кімнаті старша дочка, в іншій дві малі. І що тепер, збирати їх в одну кімнату? Або позбутися власної? А гроші? У подвійному розмірі доведеться витрачатися, машини на всіх не вистачить, куди бігти взагалі?

Я подумала, до радикального рішення у мене є ще днів десять, потрібно подумати.

Як сказати чоловікові, я взагалі не уявляла. Увечері заговорила ненароком, що зустріла приятельку з інституту.

– Троє дітей, як у нас, уявляєш? І двійнята в проекті. Такий живіт великий!

– Ой не! Не дай доля ще двох, ми трьох-то ледь під контролем тримаємо. З четвертим як будемо, сам не знаю.

– А прикинь, у мене б двійня виявилася?

– Ну пішла б переривати. Чого ти питаєш, сама ж знаєш, не потягнемо ми таке щастя. Це виходить, життя скінчилося, доведеться до кінця життя пахати тільки на дітей? Ми з тобою тільки в кіно і встигли сходити, але ж мріяли на море вдвох.  Дітям потрібно житло яке-небудь. За навчання платити. Чотирьох витягнемо, п’ятого куди?

Я подумала, зрозуміло. Він за переривання, але гріх не на його душу ляже. Рішення за мною, це ж моя дитина. І думати потрібно було швидко.

Я металася цілий тиждень. Дізнавалася про пільги, про розширення площі. Пробивала варіанти підробітку.

Тільки в 20 тижнів я з чоловіком вирушила на узі, заздалегідь домовившись з доктором, що двійня для мене новина. Благо, чоловік не згадав нашу розмову, нічого не запідозрив.

Народилися хлопчаки, і чоловік пишається ними, немов мільйон виграв. У квартирі ми поміщаємося, а дочки раптово стали відмінними няньками. Шукаємо варіанти переїзду.

Ніколи не розповім чоловікові, що я збрехала йому на початку вагітності, боюся, що буде гризти себе за ті слова.