Моя донька не поспішає виходити заміж. Вирішила сама їй чоловіка знайти

Дочка Ірини Петрівни, Рита, не думає виходити заміж. Якщо що, панночці 28 років. Ще трохи і все, виявиться в старих дівах І прощай жіноче щастя! Вискочить Марго за першого зустрічного, а може, і не вискочить. Та й залишиться самотньою старою з кішкою. Ось, біда-то яка!

У кошмарах Ірина Петрівна часто бачила мужичка, який міг стати останнім шансом, за який можна було видати заміж Ритку, яка уві сні була вже старою, некрасивою тіткою. А мужичок той всіляко відбивався від них, тікав, аби тільки не одружуватися. І ось, після таких кошмарів прокидалася Ірина Петрівна в холодному поту і підвищеним тиском.

Варто відзначити, що Марго була дівчина цікава, фігуриста, з розкішним волоссям. Мала вищу освіту, навіть дві. Говорила трьома іноземними мовами. Була гарною співбесідницею. Не мала шкідливих звичок. Грала на фортепіано. Що сказати? Розумниця, красуня!

Але незаміжня.

Залицяльники у Ритулі були. Але якісь недолугі. Ось, не щастило дівчині в справах сердечних. Але таке часто-густо, коли панночка одночасно розумна і красива.

Колись Ірина Петрівна сподівалася на Віктора, одного з прихильників своєї бездоганної дочки, з яким вони зустрічалися ще в студентські роки. Він був хлопцем охайним, причесаним, завжди добре одягненим. Страшно ввічливим був і релігійним. По неділях ходив до церкви.

Ірина такі надії покладала на цього Віктора, думала, що скоро сватів пришле. Але не тут-то було. Взяв цей Віктор, та й утік в монастир. Ніхто не очікував, що він може таке зробити.

Хоч би натяк якийсь кинув, що не планує одруження, а то час тільки витратила Ритка з ним.

Потім з’явився Дмитро. Хлопець сільський. І мова у нього відповідна. Працював він важко, фізично, не покладаючи рук. Але зовні був справжнім красенем. Тільки ось недовго Ритка була з ним у відносинах, сама його кинула. Мовляв, різні вони люди. Не одними ж тілами єднатися, колись і про Мікеланджело захочеться поговорити.

Наступним шанувальником став Анатолій. На вигляд нормальним мужиком виглядав, зі своєю квартирою і вусиками такими, інтелігентними. Працював викладачем у ВУЗі. Про Мікеланджело багато знав. Але як з’ясувалося потім, пoкидькoм виявився, аліментник багаторазовий і все ще одружений на комусь. Протягом року Ритці мізки пудрив. Ледве здихалась його потім.

Зараз у Рити нікого не було. З роботи додому, вранці знову на роботу. А у вільний час дівчина лежала на дивані і читала книги. Або культурні передачі дивилася по телевізору. З таким видом блаженним, ніби й не є жінкою, у якої годинки цокають.

Спостерігала Ірина Петрівна за дочкою і заливалася гіркими сльозами. А Ритка заспокоювала мати, каже, мовляв, ну не вийду заміж і що? Хіба в наш час так важливий інститут шлюбу? Дитину народжу для себе, заробляю я добре, сама зможу забезпечити. Ні до чого мені чоловік.

Але Ірині Петрівні так хотілося, щоб у дочки був чоловік коханий і дитинка в повноцінній сім’ї ріс. Сама то вона до тридцяти років вже другу дитину народила, а перший до другого класу ходив. З чоловіком жили добре, любили один одного. Тому Ірині добре відомо, як важлива сім’я.

Ось і вирішила вона дочки Риті допомогти – знайти їй супутника життя самостійно. Ще спасибі їй Рита скаже одного разу.