Син соромився кульгавої матері, але коли дізнався причину її недуги довго плакав
Жили вони удвох з мамою, батько Валери загинув. Мама працювала на двох роботах, але грошей завжди не вистачало. Вона робила все, щоб її хлопчик ні в чому не потребував і мав все необхідне.
Валера соромився кульгавої матері, особливо коли вони разом приходили на шкільні збори. Батьки однокласників були красиві і добре одягнені, а його одягалася дуже просто, та до того ж ще й кульгала. Важко було хлопчикові, коли після зборів однокласники обговорювали зовнішність його матері. А одного разу Валера прибіг додому і гнівно їй сказав:
– Та краще б у мене зовсім не було матері! – кричав хлопчик.
Мамине мовчання ще більше розлютило Валеру, а коли вона спробувала посміхнутися, він розвернувся і пішов до себе в кімнату. Валера мріяв скоріше закінчити школу і виїхати від матері, щоб не бачити її і не чути. Так і сталося…
Доросле життя захлеснуло Валеру, він уже не соромився кульгавої матері, яка була за сотню кілометрів від нього
Нарешті то Валера дочекався випускного, він одразу вступив до ВНЗ в іншому місті, подалі від рідного дому. Там і залишився, одружився і влаштувався на хорошу роботу. У пари народився первісток, а через два роки народилася і дочка. Все в житті у нього було відмінно. Він став успішною людиною, а про те, що десь живе його старенька мати Валера думати не хотів.
Одного разу мати сама приїхала до сина. Діти Валери побачили стареньку і почали сміятися з її ходи. Валера вже і забув це неприємне почуття, коли він соромився кульгавої матері.
– Навіщо тільки вона приїхала, ганьбити мене перед сім’єю? – подумав Валера. Син вичитав стареньку за несподіваний візит. Мати довго мовчала, а потім тихо промовила:
– Синку, я думаю мені недовго залишилося жити на білому світі, а онуків я так і не бачила. Пробач, що приїхала до вас без попередження, але боялася не встигнути.
Від цих слів Валері стало не по собі. Він виділив матері кімнату, вона переночувала, і щоб не бентежити рідного сина, поспішила виїхати першим же рейсом. Більше вони не бачилися. Ніколи.
Лист із запізненням
Минуло близько трьох місяців з тих пір, як приїжджала мати в гості до Валері. Одного разу він одержав листа. Він був від сусідки його матері. Вона писала, що мати померла, і питала, чи приїде він на похорон.
Валера пізніше побачив кілька пропущених дзвінків на мобільному пару днів назад, але так і не телефонував на незнайомий номер. Був зайнятий, а потім забув. Він набрав сусідку і дізнався, що мати поховали вчора, лист прийшов із запізненням …
Валера приїхав на дев’ять днів. Сходив до могили і зайшов на зворотному шляху до сусідки. Нахлинули дитячі спогади і вони розговорилися. Чоловік розповів тітці Валі, як соромився кульгавої матері, але ж Валера досі так і не знає що з нею сталося.
Сусідка сказала, що подруга хоч і заборонила їй розповідати про це, але все-таки не стрималася. Виявилося, що мати врятувала йому життя, коли на нього трохи не наїхала машина. Сама залишилася кaлiкoю на все життя, коли сина витягувала прямо з-під коліс вантажівки.
Валера не міг стримувати сліз. Йому хотілося стати на коліна перед матір’ю, і просити вибачення, але було вже пізно …
Можливо, ця історія допоможе комусь зрозуміти, що любити потрібно близьких не за зовнішність, а за те, що вони просто близькі люди. Головне, встигнути їх любити.