Валентина Петрівна, я повинна вам сказати, я… я вагітна. У вас буде онук. – Ти що собі дозволяєш, нагуляла його десь і до мене прийшла?

Сергію було 20 років, коли він закохався. Здавалося б, дорослий хлопець, але його батьки так не думали. Вони продовжували його всіляко опікати, в тому числі і від першого кохання.

Батькам, дуже не подобалася кохана сина. Дівчина сирота, з сусіднього села, ще й характер химерний. Вони вважали, що Яна погано впливає на їхнього Сергійка. Ну ще б пак, адже як тільки вона з’явилася на обрії, молоду людину ніби підмінили: він не проводив час з сім’єю, грубіянив і щовечора мотався в село до Яни. Вони не могли прийняти, що хлопчик виріс і закоханий.

Увечері, Сергій знову посварився з мамою. Вона категорично не хотіла відпускати сина до дівчини. Він потайки взяв машину батька і поїхав.

Додому Сергій не повернувся. Він потрапив в аварію. Його більше нема! Мати, убита горем, винила себе, що не втримала його в той вечір. Але ще більше вона винила Яну, адже це він до неї їхав. І ніхто не думав про те, що ж відчуває бідна дівчина, до якої любимий так і не доїхав.

Через місяць, Яна знову з’явилася на порозі будинку батьків Сергія.

-Вітаю! Валентина Петрівна, я повинна вам сказати, я … .я вагітна. У вас буде онук.
– Що? Ти що собі дозволяєш, нагуляла його десь і до мене прийшла? Якби не ти, Сергій був би з нами! Забирайся! -разгнівалась Валентина Петрівна.

Не повірили, ну й добре, сама виховаю дитину, вирішила дівчина.

Минуло 2 роки. Янка душі не чула в сина, такий тямущий хлопчина росте. Ах, а як Микитка нагадує їй коханого Сергія. : “Як добре, що ти залишив після себе це чудо!” Дівчина вирішила ще раз сходити до батьків Сергія та познайомити їх з онуком.

Двері відчинила Валентина Петрівна. Жінка з хвилину, мовчки розглядала маленького Микиту, а потім втратила свідомість. Підбіг Ігор Володимирович, підхопив дружину і розмістив її на дивані. Потім, також з цікавістю подивився на переляканого хлопчика.

Ігор Володимирович вийшов з кімнати, а повернувся зі склянкою води для дружини і фотографією, яку він простягнув Яні. Дівчина глянула на фото і ахнула. З старого знімка на неї дивився Микитка. Це фото Сергія в дитинстві, син з батьком схожий як дві краплі води. Сумнівів бути не може, Микита їх внук.

Прокинувшись, Валентина Петрівна звалилася на коліна перед малюком.

– Милий! Прости, прости, – твердила вона і цілувала онука.

-Яночка, і ти мене прости. Я тобі не вірила, я тебе звинувачувала і не підтримала, а тобі ж було так важко одній.

Я не була одна, у мене був Микитка! І мені нема за що вас прощати, я давно вже не злюся, інакше б не прийшла.
Згодом, Валентина Петрівна і Ігор Володимирович, умовили Яну з Микитою, переїхати до них. Тепер вони живуть разом, у них з’явилися онук і дочка, так як дівчину вони полюбили як рідну. Шкода, що неможливо відмотати час назад, і виправити те, що виправити вже не можна!