Мій чоловік мене соромиться

Я знаю, що чоловікові не комфортно зі мною. Якщо ми не вдома, я стараюся мовчати, аби не засмути Сергія. Якщо він покликав гостей, то я годинами готую, прибираю  — все, аби догодити своєму коханому. Одного разу ми поїхали до свекрухи зі свекром робити ремонт, так сильно я ще не плакала.

Моє дитинство минуло з батьком пиятикою. Мама була хорошою, та їй було соромно за горе чоловіка, тому ми ходили в гості без нього. Ще в дитинстві я хотіла, аби в моїй сім’ї було інакше.

Я одружилася з Сергієм, який на 12 років старший. Він був солідним, розумним. Та постійно проявляв у собі лідера, бо дуже любив командувати. Навіть, коли ми тільки зустрічалися він вказував на мої недоліки та обирав за мене одяг, казав, що говорити і як себе поводити. Тільки я не виконувала  наказів, відразу чула дорікання, навіть у присутності інших людей. Так, мені це не подобалося, та я любила його і не хотіла втратити.

Сергій красень, керівник свого бізнесу. Він справжній мужчина зі стрижнем, за яким можна заховатися. Та на людях він різко змінювався, бо соромився мене. Я завжди списувала на те, що я дуже молода, бо всі мої друзі одружені на своїх однолітках, може чогось не розумію.

Та я вірила у те, що все зміниться після одруження. Та мої сподівання виявилися марними. Чому чоловік так змінювався, коли біля нас були інші люди? Вдома він такий хороший, люблячий, навіть зауважень не робить. Що не так?

Після візиту наших друзів я взагалі не розуміла як жити далі. Бо чоловік запитав у наших гостей, як це дружити з людиною у якої не все добре з розумом — вказуючи пальцем на мене. Він посміявся, та мені зовсім не смішно.

Коли ми поїхали до його батьків робити ремонт, я почула яка я незграба та лінива. Мені було так важко це чути, тому розплакалася. Чоловік просив пробачення, казав, що просто дуже змучений і роздратований монотонною роботою.

Я знаю, що чоловікові не комфортно зі мною. Якщо ми не вдома, я стараюся мовчати, аби не засмути Сергія. Якщо він покликав гостей, то я годинами готую, прибираю  — все, аби догодити своєму коханому. Аби бути розумною і цікавою для чоловіка постійно вивчаю іноземні мови, читаю багато книг та відвідую курси та спортзал.

Та я не почуваюся краще, я тільки роблюсь закомплексованою. Завжди боюся сказати щось не те, навіть у магазині. Та розірвати шлюб я не хочу, бо боюся бути сама. За три роки життя разом почала вірити в те, що я незграбна, дурна, наївна і взагалі нічого не вмію. А покохати таку досить складно.

Що мені робити? Як жити?