Своє вже відслужив, пішов на пенсію. Влаштувався дивитися за дітьми, зарплата, як літак, а дружина від сорому розлучитися готова

Відслужив багато років, але як годиться відправили мене відпочивати, навіть квартиру дали. Ну а що, я ж і поранення бойові маю, що не відсиджувався щуром, за спини друзів не ховався.

Думав, так і залишуся холостяком, але зустрів непогану жінку, щодо мене молоду. Одружилися, я служив ще.

Після служби розвернувся. З армійським другом знайшли його однокласників, самі-то ми не дуже розуміли, як на громадянці все влаштовано. Але компанією зробили відмінну фірму, я безпекою і персоналом займався, товариш по службі клієнтів шукав, а друзі наші громадянські будували розумні будинки.

На жаль, як криза грянула в 2008, так наша фірма і перестала працювати. Ми ще опирались за інерцією, але 2014 рік нас добив. Благо, діти вирости встигли.

Але ми з дружиною звикли до достатку, а тут залишилися на військовій пенсії. І як жити?

Я хапався за все. І сторожем підробляв, нехай копійки, а й їх просто так не дадуть. І охоронцем сидів. І на складах.

Дача стала підмогою, тільки ось і витрат вимагала. Ціни росли, дружина злилася. Її подруги і їхні чоловіки якраз вийшли на пік кар’єри і благополуччя, то з Туреччини фотки показують, то шубами хваляться.

Не для того я з тобою по казармах моталася, – твердить, – щоб мені, дорослій жінці, перед іншими червоніти за дешевий пуховик.

Загалом, я вже зневірився, та диво допомогло.

Сусідка наша по дачі раптом попросила за дітьми доглянути, у неї четверо. А їй край як треба було кудись поїхати. Так я раз з ними посидів, інший. Відстежив всі їхні спроби втекти, у мене не забалуєш. Гаджети позабирав а що з солдафона взяти? І змусив їх то в ігри спортивні грати, то малювати, то в ліс за грибами вивів.

Возитися з дітьми мені не в дивину, своїх по казармах виростив, і за цими можу доглянути. Сусідка розридалася від подяки, каже:

– А може, попрацюєте у мене? Гроші є, а няні не приживаються, а ви дітям сподобалися. І не боїтеся ганяти їх.

Ось так я і залишився працювати на сусідській дачі. І платила вона мені більше тисячі у всім відомій валюті. Багато! Але, їх же четверо!

А дружина біситься, бойовий офіцер в няньки подався. Подружки засміють. Але я, знаєте, в перший місяць машину полагодив, у другий в квартирі все в порядок навів. А на п’ятий з дружиною відпочивати полетіли. Це було, коли сусіди наші в іншу область переїхали. Але мене не забули, передали з рук в руки друзям.

У тих всього двоє телепнів, але важких. Якщо так можна двох близнюків-першокласників назвати.

Доводиться і з уроками розбиратися, і стежити, щоб не вляпалися кудись. На гуртки їх вожу і навіть сніданками годую. Батьки спокійні, що діти в безпеці, за те і платять вже більше більше тисячі у тій же валюті.

Дружина благає, щоб йшов уже куди-небудь на чоловічу роботу, соромно їй.

А мені чомусь в радість. Війни мені вистачило, а ось за що воював, то зараз переді мною. Так що буду працювати та на старість відкладати.