Після народження нашої доньки все дуже змінилося. Спочатку я не міг зрозуміти причину, а зараз не знаю,як повернути дружину
Сім років тому я зв’язав своє життя з дівчиною, до якої відчував напевно найсильніші почуття в своєму житті. Історія нашої пристрасті почалася влітку, коли ми насолоджувались морським бризом і сонячними променями. Попередньо ми зустрічалися два роки, будуючи наші стосунки на основі взаємної прив’язаності.
Однак життя не завжди складається так, як ми бажаємо. Моя мати була проти нашого об’єднання, їй не сподобалася обрана мною дівчина. Насамперед, вона намагалася вплинути на моє рішення тим, що пропонувала аборт, як можливий вихід. Та я відчував, що мої почуття міцнішають з кожним днем і я прийняв рішення одружитися та відкинув ідею позбавити цю дитину життя. Ми вирішили купити квартиру і завдяки фінансовій підтримці її батьків я зміг втілити цю ідею в життя. Спільно ми створили затишне гніздечко, а мої руки віддавали своє тепло, роблячи ремонт.
З народженням нашої доньки все змінилося. В один момент, здається, вона раптово змінилася і наше щасливе життя стало більш напруженим. Дитина почала постійно плакати і вдома почалася ворожнеча. Стрес та невпевненість в собі зумовили моє бажання втікти від цієї ситуації і проводити більше часу з друзями. І ось дружина вирішила взяти доньку та поїхати до її батьків на літо, щоб знайти вихід із складної ситуації. Залишившись сам на сам зі своїми думками, я знову повернувся до матері. Проте їхнє повернення восени не принесло поліпшення, адже наші конфлікти продовжувалися. Дружина стала все частіше вибухати емоційно і я визнаю, що і мої стосунки з алкоголем вплинули на наші взаємини.
Одного дня, повернувшись додому, я отримав несподівану новину: “Я подала на розлучення, мені все це набридло”. Моя реакція була несподіваною – я зібрав свої речі і відправився до матері, залишивши лише спогади в цій квартирі. Суд встановив аліменти для доньки, а кошти, які я виділив свого часу на житло, були мені повернуті, але квартира залишилася її власністю.
Я сподівався, що це лише тимчасова сварка і ми можемо знайти спосіб помиритися. Я неодноразово намагався підтримувати зв’язок з донькою, регулярно зустрічаючись з нею, але її сльози залишалися постійним супроводом. Такі дні тривали півроку і раптом соціальні мережі подарували мені фотографію колишньої дружини з іншим чоловіком. Я не зміг стримати свої емоції та роздратування і разом зі своєю матір’ю приїхав на зустріч з донькою. Наше спілкування було невдалим і вона звинуватила мене в неспроможності бути гідним батьком. Ці слова вразили мене в саме серце і я відчув, що втрачаю контроль над ситуацією.
Моя невпевненість привела мене до суду, де я подав заяву на проведення тесту ДНК, не вірячи в те, що це дійсно моя дитина. Я вважав, що швидке розлучення та її новий соціальний статус вимагали перевірки. На судовому засіданні вона погодилася на проведення тесту, але потім зникла з радарів, не з’являючись на наступні засідання. Рішення суду прийняли в її відсутність – мене не визнали батьком.
Часу пройшло більше 4 років з того моменту. Спочатку я відчував полегшення, розкривши цей обман. Проте часом важкість навалилася на мене, я відчував втому від життя з матір’ю. Я зустрічався з іншими жінками, спробував створити нові стосунки, але всередині відчував порожнечу. Недавно я побачив колишню дружину з донькою здалеку, вони мене не впізнали. Дівчинка дійсно схожа на мене, і це лише підсилює мої внутрішні почуття. Мені здається, що моє серце досі палає коханням до неї. Я втрачаюсь в роздумах, як спробувати з нею поговорити, як з’ясувати істину.