Свекруха подарувала свій будинок дочці, а доглядати за нею чомусь повинні ми з чоловіком

Уже досить тривалий період я перебуваю в шлюбі та маю доньку. Свекруха проживає у нашому місті, але відокремлено від нас.

Це вже літня жінка, яка зіткнулася з великою кількістю проблем зі здоров’ям. У неї хворі коліна, в одному навіть здійснено артропластику. Вона ледь-ледь може рухатися, а ще нещодавно виявили рак молочної залози. Медики повідомили, що необхідно видалити залози (груди). Наразі перед нею стоїть завдання пройти чергу лікарів та здати безліч аналізів перед оперативним втручанням. А потім ще сподіватися, що буде отримано дозвіл на цю операцію, оскільки присутні спутні захворювання.

Чоловік останнім часом витрачає багато часу на супровід свекрухи до онколога, проходження пункцій та ультразвукових обстежень. Шкода, що при цьому він втрачає частину своєї заробітної плати через відсутність на роботі. Навіть кілька разів йому вказували, що слід розв’язувати такі питання в позаробочий час. Але хоча начальство розуміє ситуацію, постійна відсутність на роботі не є бонусом.

Чоловік протягом двох днів поспіль активно допомагав їй, однак на третій день, коли знову виявилося, що потрібно відвести її куди-небудь, вона безцеремонно запитала: “В якій годині тебе завтра чекати? Сподіваюся, ти зможеш мені допомогти?” Натомість чоловік відповів, що їй потрібно самій проїхати лише три зупинки, а можна взяти таксі. Її образило це. Тоді він запитав: “Може, мені взагалі звільнитися з роботи?” Свекруха мовчки похитнула головою.

Одне з питань, яке мене особливо хвилює, полягає у тому, як вона почуватиметься після операції та чи не погіршиться її стан здоров’я. Чоловік зважився на розмову зі мною щодо можливості переїзду до його матері для догляду за нею. Вона живе сама у будинку, де є навіть порожні гараж та літня кухня.

Я зазначила чоловікові, що в нього є старша сестра і було б некоректно, що саме наша сім’я повинна однією брати на себе всі обов’язки, а потім його сестра з іншого міста, де вона спокійно і без турбот живе, приїде і почне ділити будинок. Я попросила його поговорити з матір’ю, щоб та написала заповіт або видала дарчу на будинок. Сестра навіть не відвідує це місце, вона була тут останній раз 3 роки тому. Живе далеко від нас. У неї є двоє дітей.

Чоловік поговорив з матір’ю. Виявилося, що будинок вона вже подарувала доньці 3 роки тому! Я в шоці. Чоловік, звісно, зателефонував сестрі, описав усю ситуацію. Пояснив, що після операції, швидше за все, матері знадобиться серйозний догляд. Всі ці турботи взяти на себе він не може ніяк. Тим паче вона жінка, а він чоловік.

Сестра відповіла, що вона не зможе приїхати та доглядати за своєю матір’ю, оскільки в неї сім’я та двоє дітей. Єдине, що вона може – підкинути грошей на платну операцію. Але загалом повинен допомагати чоловік, адже він живе поруч і він її син.

І вона ще докоряє чоловікові, що це я його підштовхую розвивати тему про поділ будинку. Говорить: «Мама вирішила сама». А мені зрозуміло, що сестра давно задумала так розіграти ситуацію. Коли вона приїжджала сюди 3 роки тому, за тиждень до приїзду вона зчинила скандал, ніби я не поважаю та ображаю її матір. Насправді там не було образливих слів, це був просто емоційний вибух. За цей місяць, який вона провела тут, ми навіть разу не зустрілися.

Місяць вона “працювала” над свекрухою, тому після її від’їзду та довго не спілкувалася ні зі мною, ні зі своїм сином, ні з нашою донькою. Загалом, всі ми були ображені один до одного, але з часом помирились. Здоров’я свекрухи погіршувалося з кожним днем і нам доводилося викликати швидку допомогу. Чоловікові стало жаль матір, вона суттєво схудла і ми знову почали спілкуватися. Про спадщину ми нічого не знали, це було навмисно приховано.

Зараз чоловік стверджує, що він не буде захищати своє право на частку в будинку. І судитися потім з сестрою він не планує, навіть якщо все ж таки ми будемо доглядати за його матір’ю. Він говорить, що якщо вже так склалося, то нехай сестра забирає все, а він вірить, що всесвіт винагородить його за все позитивне. Тоді я виразно й чітко сказала йому, що не переїду до того будинку. Остаточне рішення прийме він. Як ви думаєте, чи права я?