Не можу повірити, що моя подруга віддала найріднішу людину- свою маму – в будинок перестарілих!

Моя найкраща подруга віддала свою маму у дім перестарілих. Всі, хто про це чув, були в шоці і активно, деколи навіть жорстоко, критикували її. Але після  довгої розмови з подругою я зрозуміла, що вона вчинила правильно. Та й взагалі в мене з’явилось багато думок з цього приводу.

Вважаю, що вся проблема у нашому вихованні і постановці пріоритетів і цінностей. Думаю, що нам всім давно пора переглянути взаємовідносини як один з одним, так і міжпоколіннями.

Чому ми спокійно, без відчуття провини, віддаємо наших двох-трьохрічних дітей на цілий день до дитячого садка? Знаємо, що спочатку вони всі без вийнятку починають хворіти. Істерики при вході до садка всі, напевно, бачили. Ми чомусь дітей не шкодуємо.

Потім у школу, ще й радіємо, що є група продовженого дня, бажано до шостої вечора. А от стару, хоч би найріднішу людину, але вже не при своєму розумі та потребуючої постійного контролю й спеціального догляду, ми соромимось віддати до дому престарілих? Ми не винні – так нас виховали.

Дітей віддавати у садок для того, щоб із них слухняне стадоробили – це нормально. А от старих, по суті вже “відпрацьований” матеріал для країни, нехай родичі самі тягнуть, вони для держави ніякої користі не приносять, на відміну від наших дітей, і не принесуть.

Відразу скажу: мама подруги знаходиться в звичайному домі престарілих, але медсестрам, нянькам і лікарям оплачують щомісяця близько 10 тисяч гривень. Родичі навідують її три рази на тиждень.

Як ви ставитесь до цього питання? Що страшніше: садок, ясла, школа з групою продовженого дня для наших дітей чи дім престарілих для наших батьків?