Думали, що рідня погодують обідом, а вони навіть не почастували тортом, який ми привезли в подарунок.

Ми вирішили відвідати батьків. У місті, через яке нам доводилося проїжджати, жили родичі чоловіка. Ми вирішили заїхати і до них у гості на кілька годин.

Звісно, ​​перед тим, як їхати, ми погодили з ними плани. Родичі зраділи нашому майбутньому візиту і сказали, що з нетерпінням чекатимуть на нас.

За кілька годин після розмови вони зателефонували і попросили нас купити м’ясо. Адже нам все одно по дорозі, тим паче на машині, а у їм на ринок далеко.

«Свинину нам не купуйте, а молоду яловичину. Бажано, щоб кісток у ній було поменше. Купуйте на суму близько 2 тисяч» — висловили побажання родичі.

Нам із чоловіком було не надто зручно, тому що ми планували виїхати з дому о шостій ранку, адже шлях мав неблизький. Продавці розпочинали продаж м’яса лише до 9 ранку. У цей час ми вже мали їхати кілька годин. Тим не менш, ми не відмовляли рідні, а трохи змінили свої плани.

Звичайно, можна було б купити телятину іншого дня і покласти в морозильну камеру, але у нас там зберігалися свої запаси – заморожені овочі, фрукти та гриби. Вільного місця зовсім не було.

Через ці обставини ми виїхали пізніше. Заїхали ринку, купили свіжу молоду телятину без кісток, як і просили родичі. Купівля коштувала майже дві з половиною тисячі. Ми зателефонували їм і сказали про витрачену суму. Родичі були не проти. Потім ми склали м’ясо в термопакети і вирушили в дорогу. Дорога до них займала близько п’ятої години.

Ми часто возили м’ясо у термопакетах і на більш далеку відстань, воно не зіпсувалося навіть у літню спеку. А на той момент на вулиці була прохолодна погода.

Приїхали.

“Ви так рано, ми навіть не очікували, ще нічого не встигли приготувати” – сказали родичі.

«Ну нічого страшного, почастуйте чаєм, будь ласка. Ми ось привезли тортик та упаковку смачної кави.» – сказали ми.

«Торт? Чудово! Наша онучка завтра святкує день народження, буде їй презент, скажемо, що від Вас».

Потім вони принесли чай із сушками та льодяниками.

Мій чоловік п’є чай тільки з цукром, навіть якщо до нього додаються солодощі. Він попросив ложечку цукру.

“У нас він якраз закінчився” – відповіли вони.

Ну що ж вдієш, попили чай без цукру. Хоча думали спочатку, що нам хоч тарілку борщу запропонують. Ну нічого, неподалік кафе.

«А м’ясо хоч свіже ви нам привезли? Якось його обмаль».

Так ви самі попросили привезти телятини, а її вийшло навіть більше на 500 гривень. Адже ціни не стоять на місці» — аргументувала я.

Родичка дістала гроші і віддала з невдоволенням, начебто ми зробили щось не так.

Ми попросили повернути наші термопакети, бо збиралися привезти рибу додому.

«Ой, ви рибку везтимете? А нам привезете? Ми б не відмовилися від смачної риби.

Мій чоловік одразу взяв «удар» на себе:

«Ми не знаємо о котрій годині виїдемо. Можливо, це буде пізно вночі. Тим більше ще навіть улову немає. Ми зателефонуємо з вами» – відповів мій чоловік.

«А може, ще картоплі візьмете? У ваших батьків вона дуже смачна, причому домашня, з городу».

«Цього року картоплі вже не лишилося. Чекаємо на наступний урожай» — знову викрутився чоловік.

Звичайно, ніхто не збирався їм дзвонити, просто виявили тактовність, адже рідня таки.

Дорогою ми заїхали на обід у найближче кафе і ситно поїли. Торт, який ми подарували родичам, був смачним, мабуть. Виглядав дуже апетитно.

На зворотному шляху ми нікого вирішили не відвідувати. Тільки заїхали до кондитерської і купили такий самий тортик.