Сходили з дружиною на ювілей – як людини так можуть жити, я не розумію

Нещодавно у нас тут був із дружиною вихід в світа, так би мовити. У її начальниці на роботі був ювілей – 50 років, так вона вирішила вдома торжество влаштувати і весь відділ туди і запросила з чоловіками і дружинами.

І ось там я у всій красі зрозумів, що означає термін «іспанський сором». Тобто це колись хтось робить щось погане, а соромно за це іншій людині.

Отож соромно було мені. А все тому, що ця начальниця, Руслана Андріївна, поводилася з власним чоловіком просто дико.

Ну, для мене це дико – я б і з собою так поводитися не дозволив, і сам ніколи в житті б зі своєю дружиною так себе не поводив.

Вона постійно обривала чоловіка на півслові, могла сказати йому щось із серії «заткнися, ти все одно не розумієш нічого» або «не неси нісенітниці».

Послала його на кухню за лопаткою для торта, він приніс не те, так вона цілою тирадою вибухнула, який він недалекий, тупий і взагалі за що їй таке на її голову.

Він тільки мовчки це слухав, іноді трохи саркастично усміхався. Ось залізні нерви у людини… Або це абсолютний дзен.

Мені щоразу було дико соромно бути при таких звітуваннях. Ми і пішли з дружиною раніше за всіх, просто неприємно було бути там.

Я раніше кілька разів від дружини чув, що начальниця у них дама владна, але щоб це було ось у такому вигляді по відношенню до її чоловіка, а не підлеглого – ну взагалі ні в які ворота. Хоча й до підлеглих так не можна.

І я ще у дружини уточнив – виявляється, ця парочка вже майже тридцять років разом живе, ще в інституті побралися. Ось як можна виносити таке ставлення до себе так довго – я взагалі не розумію.

І розумний мужик, і нормальний, шановний на роботі, ми з ним потім у куточку сиділи про техніку розмовляли, він провідний інженер на великому підприємстві, начальник відділу. І ось таке дозволяє… Ех… Ось шкода мені його…