Чоловік не розмовляє зі мною вже другий тиждень, тому що я купила смакоти собі, а не дітям: “Ти ж мама, ти повинна думати про дітей!”

Сергій не розмовляє зі мною вже 9 днів і, приходячи з роботи, не сідає вечеряти, як це було заведено в нас раніше, а відразу йде до кімнати. Там він або книгу читає, або серіал дивиться, або просто сидить у телефоні.

Мої спроби поговорити з ним закінчувалися демонстративним лясканням дверима та кинутою фразою: “Спочатку навчися з дітьми поводитися!” Але мені чомусь смішно від цих слів.

Я живу заради дітей, і все моє життя побудовано так, щоб їм було добре – я сама іноді каву не встигаю випити, бо треба і приготувати поїсти сім’ї, і зібрати в дитячий садок/школу обох, потім прибрати за всіма, а далі мчати на роботу. Хіба я мало роблю для своїх дітей?

З роботи я біжу забирати молодшого з садка, по дорозі  заскакую в продуктовий, а потім вже знову стаю за друге “робоче місце”, плиту, і готую всім вечерю. Так проходять мої будні: мені іноді здається, що я ось-ось зламаюся чи вигорю.

У вихідні я сама собі організовую релакс. Раніше це були походи з подругами магазинами або в кіно, кафе, екскурсіями. Але минулого вікенду нам не вдалося зібратися разом – в однієї дитина сильно захворіла, тому наш відпочинок довелося відкласти.

А ось я, свята простота, задумала влаштувати вихідний у своїй квартирі. Моя сім’я до такого не звикла – зазвичай мене вони бачать в образі трудяжки-бджоли, а тут я купила собі піцу, ролів і закрилася у своїй спальні.

Мені захотілося побути на самоті та поїсти. Подарувати собі маленькі пустощі, так би мовити. Але чоловікові ця ситуація видалася абсурдною. Коли він прийшов з роботи (субота в нього трудова) і застав мене на ліжку з піцею, він одразу видав: “А діти їли?”.

Я відповіла, як є: “Сьогодні в мене – свято живота, і воно тільки моє!”. Тоді в мене полетіли злісні слівця типу “Свиня” та “Зозуля”.

Я сприйняла ці обзивання, як жарт, і не почала на них реагувати. Мало що в чоловіка сталося на роботі – може він вирішив таким чином спустити пару на мене.

Ну дорослий чоловік не ображатиметься на те, що його дружина трапезує одна, без дітей!
Повторюся: діти ситі та задоволені бігали разом на дитячому майданчику біля будинку. І мені незрозумілий був випад чоловіка з приводу мого обіду. Я щиро вважала, що його гнів ніяк не може бути пов’язаний із поїданням замовленої їжі без дітей.

Мами мене зрозуміють: як приємно їсти, коли тебе ніхто не відволікає і не відбирає бажаний шматок. У ці моменти ти відчуваєш справжню насолоду від їжі! У мене таке буває дуже рідко, а в стінах свого дому – вперше за останні 5 років так точно.

Ви не подумайте, що я схиблена на їжі і ні про що інше не думаю. Навпаки, я настільки зайнята рутиною та потребами дітей, що на себе часу не залишається.

Не те, що смачну покупну їжу, мені іноді пельмені для себе ніколи зварити. Дітям я намагаюся готувати правильну та різноманітну їжу. Після обіду у вихідні балую домашньою випічкою.

Але тут не стрималася: захотіла влаштувати собі маленьке свято. І мені не хотілося ні з ким ділитися! Хоч раз за 5 років можна собі таке дозволити! А чоловік надувся, наче дитина, якій не дістався останній шматок пирога.

Він раніше ніколи так себе не поводив: йому завжди було важливо, щоб він наївся після робочого дня і щоб було, що взяти з собою в офіс. І все. А тут “дбайливий татко” всередині нього прокинувся.

Наші діти взагалі ніяк не відреагували на “шок-новину”, що я їла без них піцу та роли. Але чоловік своїми претензіями їх так накрутив, що вони й самі почали замислюватися над тим, що, можливо, і справді – мама ущемила їх у правах?!

Як мені помиритися з чоловіком та пояснити, що мати теж має право хоч іноді поїсти смачну їжу без дітей?

Він же нічого не хоче слухати – надувся, наче доросле дитя, і вперся у своє “ти – мама і повинна завжди думати тільки про благополуччя та бажання дітей”.