Теща входить без стуку до нашої з дружиною кімнати. На всі прохання так не робити реагує криком та сльозами

Про тещ роками, якщо не століттями, складають анекдоти та байки. Ніколи не думав, що й сам так вляпаюсь. Справа в тому, що моя теща постійно входить у відведену нам із дружиною кімнату без стуку. Я б і дав відсіч, але ми проводимо відпустку в заміському будинку батьків моєї дружини Насті. А хамити у чужому будинку – погана ідея.

Ми проводимо час саме тут, оскільки накопичені на відпочинок біля моря гроші довелося витратити на ремонт машини, купівлю нового холодильника. Ось так на нашу родину навалилися неприємності одна за одною.

Ми з Настею хотіли поїхати на озеро з наметами, адже це дешевше, і тут якраз її батьки запропонували погостювати в них у заміському будинку, куди вони перебралися з міста кілька років тому. Там поблизу є річка, і магазини. Будинок з усіма зручностями, лазнею – недовго думаючи, ми погодилися.

Тим більше, я нормально спілкувався з тестем, Сергієм Володимировичем, і тещею, Ганною Григорівною. Щоправда, до цього я з ними бачився нечасто – переважно, коли вони приїжджали до нас у гості (без ночівлі). Та й з Настею ми одружені лише рік. Я щиро вірив, що відпустка пройде нормально.

Ех я, наївна душа! Хоча загалом, тут і справді добре, свіже повітря, є чим зайнятися, але тещина звичка заходити до нас у кімнату без стуку – це щось із чимось. Навіть моя пацифістка Настюшка вже почала підвищувати голос на свою матір, бо на спокійні прохання і напівжартівливі натяки вона щоразу починає театрально вичавлювати з себе сльози і з надривом мовити:

-Дрихають у моєму ж будинку! Ми одна сім’я. У кімнату до них, бач, не заходь!

Після своїх тирад Ганна Григорівна щоразу капає собі валеріанку, ображається на нас, схлипує і дзвонить скаржитися подругам. Але вона відходлива дама, тому незабаром знову заходить до нас і, як ні в чому не бувало, базікає з Настею. Особливо вона любить це робити, коли ми ввечері дивимось фільми на ноутбуці.

Причому теща сідає на ліжко з боку Насті, хоча поруч стоїть стілець. Від цього я почуваюся не у своїй тарілці, оскільки раніше з подібним не стикався. А тут – таке неприкрите “вторгнення”.

Треба віддати належне моїй дружині, вона на маніпуляції своєї матері не ведеться, намагається з усіх сил вирішити проблему, але, на жаль. Більш-менш вплинути на Ганну Григорівну може лише тесть. Він взагалі мирний чоловік. І в чужі кімнати не вламується.

Усі ці тещини візити почалися вранці другого дня, як ми приїхали до них. На годиннику було близько 10-ї ранку, коли рипнули двері, а на порозі кімнати зʼявилася Ганна Григорівна.

-Ви ще спите?! 10 годин вже! Ой, соні, ой, засони…

-Мам, ми багато працюємо і під час відпустки хочемо нормально виспатися. А навіщо ти прийшла до нас? – Запитувала моя Настюша.

-Я у вас вчора вдень зарядку залишила, зараз телефон сів, а мені треба терміново зателефонувати.

Могла б зателефонувати і з телефону тестя, я думаю. Власне, дружина це їй і озвучила. Після такої “милої” ранкової бесіди найдорожча теща втекла, голосно грюкнувши дверима. Чи треба казати, що
Настя пояснила, що її мати часто так поводиться, вона звикла вже і попросила не звертати уваги.

За її словами, мати швидко заспокоюється, особливо, коли немає глядачів. Їй би в театрі виступати, гадаю. Такий талант пропадає!

Якщо чесно, зовсім не чекав таких фортелів від Ганни Григорівни, оскільки напередодні ми привезли та посмажили шашлики, мило розмовляли та сміялися (навіть теща!)

Вдень ми зазвичай ходимо купатися, бо погода дозволяє. Ну, чи я рибалю, а дружина плаває. Теща ж тим часом займається своїми квіточками, тому ми особливо не перетинаємося.

Сама “веселість” відбувається вечорами, після вечері, коли всі розходяться по своїх кімнатах. Саме в ці моменти Ганні Григорівні необхідно щось запитати у Насті. Зазвичай це “запитати” розтягується у найкращому разі на годину – а у нас, між іншим, свої плани на вечір.

Гаразд, я розумію, всяке буває. Але хіба не можна постукати, спитати, чи можна увійти, попросити Настю, щоб вийшла, а потім розмовляти. Принаймні у сім’ї моїх батьків прийнято саме так. Але в чужий монастир зі своїм статутом не лізуть, як то кажуть, і я знову промовчав.

Одного дня Настюша відкликала маму вбік, попросивши стукати, делікатно пояснивши, що нам від цього ніяково. Тоді, крім випадку з ранковим грюканням дверима, тещенька вперше влаштувала “театральну виставу”, заявивши:

-Бач, які тут знайшлися! Ні в що мене не ставлять! Мені що стати невидимкою у власному будинку?

Повторюся, такі “концерти за заявками” відбуваються на кожне прохання дотримуватися наших особистих кордонів. Буквально днями я запропонував дружині на ніч підпирати двері в нашу кімнату стільцем, щоб поспати довше і не здригатися від ранкових “набігів” Ганни Григорівни.

Дружина радісно закивала. Не важко здогадатися, що тещі не припали до душі наші “барикади”, про що вона голосно і заявила.

– І ця вся подяка за нашу гостинність? Ми вам добро зробили, а ви носа повертаєте. До кімнати до них не заходь! А якщо мені щось взяти треба? Чи з донькою поговорити? Все, не маю права?
Тут уже й тесть знову спробував утихомирити тещу.

– Не треба перегинати. Молодим і справді хочеться усамітнитися. Це нормально. Вони нічого поганого не роблять. Навпаки, допомагають нам. Чого ти?

Начебто Ганна Григорівна заспокоїлася, але ми з дружиною вже твердо мали намір провести залишки відпустки в місті. Але й по “англійськи” їхати теж якось не хочеться, перед Сергієм Володимировичем незручно. Ось тепер думаємо, як краще вчинити у такій ситуації.