Я не знаю, як дочку до школи зібрати, а мама відпочивати поїхала. Прикро до сліз

Вже просто опускаються руки. Розумію, що мама не зобов’язана допомагати мені випливати, сама вже доросла дівчинка, але навіщо тоді було обіцяти підтримку? Чи в маминому розумінні підтримка – це прийти до мене, попити каву та поплескати по руці зі словами “все налагодиться”? Якщо так, то в труні я таку підтримку бачила!

Рік тому я пішла від чоловіка. Не клеїлось у нас останні кілька років зовсім. У нього улюблена гра, посиденьки з друзями, а я крутилася як білка в колесі з будинком, роботою та дитиною.

Мама теж олії у вогонь підливала, висловлюючи подив, як це так – я одружена, але все доводиться робити самій? Потрібно було зібрати шафу, яку купили, але чоловік відмовився оплачувати збірку, заявив, що зробить сам. Два місяці навіть коробки не розпаковував.

Мені так набридло, що речі в коробках зберігаються, а я змушена спотикатися об незбирану шафу, що плюнула і сама її тиждень збирала. Чоловік навіть не помітив чи вдав, що не помітив.

Дитиною він не займався, відмовляючись тим, що хотів хлопчика, а як виховувати дівчаток, він гадки не має. Начебто у мене величезний досвід щодо дітей.

Загалом, віч-на-віч, накопичилося, навалилося, за підсумком вилилося в розлучення. Мама казала, що я правильно вчинила, ми не пропадемо, бо вона мені допомагатиме і в усьому мене підтримуватиме. Я повірила їй. А як не вірити мамі?

Але підтримка вийшла така собі. Спершу я з’їхала з донькою до мами, щоб свою квартиру здавати. Гроші з оренди дуже полегшували мені життя. Але тривало це лише півроку.

Потім мама заявила, що втомилася від того, що вдома шумно, їй потрібний спокій, а з шестирічною дитиною цей спокій їй тільки сниться.

– У тебе є своя квартира. Вам буде зручніше там жити. Та й мені на старість років спокійніше буде.

Мої аргументи, що дванадцять тисяч, які я отримувала зі здачі квартир, це є суттєвою частиною сімейного бюджету, маму не переконали. Вона сказала, що я впораюся, та й мені так буде краще. Раптом надумаю особисте життя влаштовувати.

Ось уже про що я думала найменше, так це про особисте життя. Мені треба було якось піднімати дитину, а допомоги від колишнього чоловіка не було. Він звільнився з роботи і не платив ні копійки, нібито нема з чого.

Іноді мама приходила в гості, приносила якусь шоколадку внучці, розповідала, як важко їй живеться. Хоча мала пенсію і вона ще працювала. Я не просила у неї грошей, розуміючи ці натяки.

Але зараз мені прикро до сліз. Рівно чотири дні тому я ревіла на кухні, що не знаю, як збиратиму дитину до школи. Усі збори виливаються в дуже пристойну суму, якої я не маю. Єдиний варіант – брати кредит, але як його потім віддавати.

Нам потрібно на щось жити, платити комуналку, а я навіть не можу роботу змінити, тому що немає ніякої пристойної подушки безпеки. Ця ситуація доводить мене до відчаю.

Це все я вилила мамі, вона мені поспівчувала у своїй звичній манері, сказала, що все налагодиться, журилася, що часи нині такі важкі, от і в неї з грошима не дуже.

А сьогодні зателефонувала та попросила заїжджати до неї та поливати квіти. Я злякалася, що вона потрапила до лікарні, але виявилося, що мама купила летить відпочивати до Єгипту.

Я не знаю, як до цього ставитись. Вона все знає, але робить ось так. Їй начхати, що її внучка повинна йти до першого класу, а дочка розривається у пошуку грошей. Вона поїде відпочивати.

Навіть спілкуватися із нею тепер не хочу. Просто внесла її номер до чорного списку. Мені дуже прикро, що вона так ставиться до мене.