Син привів дівчину до нас додому і тепер вони на пару розводять бардак. Здається, скоро вижену обох

Мабуть, не варто було пускати сина з його дівчиною до себе. А все тому, що Діма та його “дама серця” поводяться як свині – не миють посуд і не прибирають загальний простір, доки я їм не нагадаю. А холодильник заповнюють час від часу.

Я ростила Діму одна, тому що його біологічний батько випарувався відразу, як тільки дізнався про мою вагітність. На щастя, батьки не стали мене засуджувати. Навпаки, забезпечували нас із сином, доки я не вийшла на роботу.

Часом було важко, доводилося брати підробітки, але я впоралася. За цей час придбала квартиру, де ми з Дімою і живемо. Ах так, ще з його Ірою.

Минулого року син повернувся з армії і вступив до університету на заочне, щоб якнайшвидше почати працювати і менше платити за навчання. Я його повністю підтримала у цьому рішенні.

Звичайно, платили Дімі небагато, але він справно купував продукти та оплачував частину комунальних витрат. Жили – не тужили, але згодом син познайомився з Ірою.

Я спочатку не надала цьому значення – справа молода. Аби потомством не обзаводилися до певного часу. Одного “прекрасного” дня син завів розмову про те, щоб його дівчина пожила з нами.

– Розумієш, мамо, її батьки весь час кричать і жбурляються тарілками один в одного. Через ці розбірки Іра не може зосередитися і нормально вивчити свої конспекти. Будь ласка, чи можна ми разом поживемо? Заважати не будемо, друзів водити теж.

Мені стало шкода дівчинку, тож погодилася з пропозицією Діми. А чому б і ні? У сина своя кімната. Перетинатимемося лише рано-вранці та ввечері, а також у вихідні.

До того ж Іра – тихоня. Принаймні здавалася такою, коли була в нас у гостях. Отже, проблем не повинно бути, як я думала спочатку.

І ось, через кілька днів після того розмови, на порозі з’явилися Діма та його дівчина з речами. Ми мило поспілкувалися, попили чай. Дочекавшись відповідного моменту, я запропонувала скласти графік прибирання місць загального користування – кухні, ванни, туалету, коридору.

Молодята мали робити це у суботу, а я – у середу. Також попросила відразу мити за собою посуд, щоб він не збирався і не закисав у раковині. Діма та Іра запевнили, що все буде у кращому вигляді.

Справді, вони дотримувалися наших домовленостей. Рівно три тижні. А далі я стала все частіше виявляти брудні чашки та миски, крихти на підлозі, волосся у ванній.

Діти щоразу з круглими очима заявляли, що вони не встигли прибрати і зроблять це потім. Проте їхнє “потім” затягувалося на невизначений термін.

Тож доводилося самій наводити лад після роботи. Сумнівна насолода, скажу я вам. Від Діми такого свинства не чекала – раніше все робив без нагадування.

Звичайно, мені набридло витрачати свій дорогоцінний час на прибирання за двома дорослими лобами. Як тільки бачу, що вони насвинячили, вимагаю негайно все прибрати і вручаю ганчірку (або швабру).

Тільки так Діма та Іра починають ворушитися. Але молодь потім обов’язково накосячить десь ще. Наприклад, можуть повечеряти та заляпати скатертину соусом.

Що в цьому випадку зробить нормальна людина? Намочить ганчірку і відітріте пляму. А цим поросятам хоч би хни. На моє закономірне питання, що це за нісенітниця така, вони знову округляють очі.

– Нам ніхто не сказав, що скатертину треба чистити.

Невже важко самим здогадатися? Ось так і доводиться ходити за ними як за трирічками і тикати в залишений ними бруд. Невже “метелики в животі” настільки затьмарили Дімі з Ірою розум, що вони не в змозі зрозуміти елементарні речі?

Якщо насмітив – прибери. А не чекай, коли хтось це зробить за тебе. Що складного? Я вже мовчу про стан їхньої кімнати – на підлозі валяються речі, стіл завалений проводами, огризками та зошитами, ліжко вічно не заправлене. Запитувала, чи не гидко їм жити в такому бомжатнику. Син лише жартує: “Мам, генії панують над хаосом.”

Більше до їхньої кімнати не заходила, щоб зайвий раз не тріпати собі нерви. Ще й у плані фінансів багато пішло навперейми. Син обіцяв, що більше працюватиме, щоб забезпечувати їх з Ірою.

Збирався, як і раніше, купувати продукти кілька разів на тиждень, платити половину за світло та воду. Насправді ж він справно платить лише за комунальні послуги. В іншому раз на раз не доводиться. Левова частина заробітків Діми йде на їх з Ірою розваги.

А холодильник заповнюється лише раз на тиждень. Натомість вони частенько замовляють суші, мене теж частують. Щоправда, від цього не стає легше. Якось побачила чек від замовлення – 1000 гривень. Хоча на цю суму можна було купити звичайних продуктів і готувати з них майже тиждень.

До речі, Іра поки що не працює, оскільки навчається на денному. Отримує стипендію, але витрачає її лише “на шпильки”. На загальні потреби жодного разу не скинулася. Пробувала розмовляти з ними щодо їхнього безтурботного ставлення до грошей. Однак вони мене не почули і продовжили витрачатися на всяку нісенітницю.

Загалом, за ці два місяці я дуже втомилася від постійних розбірок із сином та його дівчиною. Доводять до жару своїм розгільдяйством і свинським ставленням.

Боюся, скоро вижену і Іру, і Діму, незважаючи на жалість. Нехай хоч кімнату в гуртожитку винаймають, а в мене нарешті з’явиться час на себе.