Хлопчик безкоштовно дбав про бабусю і ангели вирішили його винагородити

Якось найкраща подруга Паші прийшла до нього в гості, щоб повідомити сумну новину. Дівчинка разом із батьками переїжджає до іншого міста.

10-річний хлопчик був дуже прив’язаний до Анни. Він знайомий з нею з раннього дитинства і вважав її своєю молодшою ​​сестричкою. Як би сумно йому не було, він намагався її заспокоїти. Але дівчинка не могла зупинити свої сльози:

«Розумієш, Паша, ми їдемо без бабусі! Вона відмовилася їхати. Говорить, що тут її дім і вона не може його залишити!»

Хлопчик був спантеличий, але тут же зголосився допомогти:

«А давай я приходитиму до твоєї бабусі. Допомагатиму їй у всьому!»

Пропозиція друга зворушила маленьку Анну. Вона сказала, що це чудова ідея. На тому й зійшлися.

Паша дотримався свого слова і щодня приходив у гості до Валентини Іванівни, щоб вона не почувалася самотньо. Своїх бабусь та дідусів у хлопця не було. Тож жінка замінила йому рідню і стала для нього дуже близькою людиною.

Разом з нею Паша дивився мультики та різні цікаві програми. Хлопчик допомагав бабусі з покупками та прибиранням у квартирі. Він навіть гуляти з нею ходив, хоч жінка дуже швидко втомлювалася і вести додому її доводилося під руку.

З Анею Паша спілкування не припинив. Вони писали один одному паперові листи. Дружба лише міцнішала, як і стосунки хлопчика та Валентини Іванівни.

Паша виріс і закінчив школу. Щоб бути поряд зі своєю названою бабусею, хлопець вступив до місцевого університету. Він чудово вчився, і відразу після закінчення вузу йому запропонували непогану роботу. Валентина Іванівна стала повноцінним членом сім’ї.

Батьки Паші часто кликали її в гості та приходили до неї самі. Здавалося, що ніщо не може затьмарити цю сімейну ідилію. Але одного разу Паші запропонували поїхати у тривале відрядження до іншого міста. Він довго думав, чи погоджуватись. Адже за ці 15 років він ще жодного разу не залишав бабусю на такий тривалий термін.

«Пашенька, я впораюся, обіцяю! Тобі треба вчитися, щоб стати успішним. Не можна упускати таку можливість, треба їхати! А якщо що, я завжди можу зв’язатися з твоїми батьками», — сказала Валентина Іванівна, благословляючи Пашу.

Хлопець розумів, що їхати доведеться ще й тому, що йому потрібні були гроші. Його родина переживала не найкращі часи. У квартирі, де мешкали його батьки, прорвало трубу. Через це необхідно робити капітальний ремонт. А це велика сума грошей.

Хлопець поїхав, не підозрюючи, що на нього чекає після приїзду. Він уже давно мав запасний ключ від квартири Валентини Іванівни. Коли він прийшов, щоб відвідати бабусю, вдома її не було. Понад те, квартира була порожня. Ні ліжка, ні шаф, ні інших меблів у них не було.

Герой не розумів, що відбувається. Він зайшов на кухню і виявив листа на столі. Валентина Іванівна писала:

«Дорогий Павлику, не лякайся, зі мною все добре! Останнім часом я відчувала, що мій час добігає кінця. Я наважилася на переїзд до рідних. Так буде найкраще для всіх. Свою квартиру я переписала на тебе. З тобою зв’яжеться мій нотаріус. Забирай батьків та переїжджай сюди. Сподіваюся, вам буде тут затишно та комфортно. Люблю тебе!”

Хлопець заплакав і згадав слова Валентини Іванівни: «Добро повертається до тих, хто на те заслуговує».

Жест доброї волі цієї прекрасної жінки лише довів це. Паша переїхав у квартиру бабусі та забрав туди своїх батьків. Мама та тато були щасливі!