Рідний син зрікся матері, після того, як вона переписала свій будинок на сусідку. Вони не можуть зрозуміти, як могла переписати будинок на чужу людину, коли має рідного сина

Надюша була частим гостем у моєму будинку, незважаючи на різницю у віці цілих 20 років. За час нашого спілкування ми дуже прив’язалися один до одного. У 15 років Надя залишилася повною сиротою, втративши обох батьків. Так вийшло, що я замінила їй і маму, і сестру, і найкращу подругу.

Тоді від мене пішов чоловік, син пішов у перший клас. Я вчилася самостійно справлятися з життєвими труднощами та паралельно підтримувала Надю.

Після закінчення школи син вступив до Київського університету. А після здобуття вищої освіти знайшов у місті гідну роботу і вирішив осісти у столиці назавжди.

Дзвонив син рідко, а приїжджав  двічі на місяць, прикриваючись щільним графіком. А мені, через вік, була потрібна його підтримка і увага, але я соромилася йому про це прямо сказати. А сам він не здогадувався, а може просто не хотів обтягувати себе турботами про літню матір.

А ось Надія завжди була поряд. Сьогодні вона моя єдина опора та підтримка. Вона ходить для мене і в аптеку, і в магазин за необхідними продуктами, іноді навіть прибрати допомагає. А якщо починає творити свої кулінарні шедеври, обов’язково поділиться смакотою. Я завжди можу до неї звернутися, коли мені потрібна допомога чи просто хороша компанія.

А нещодавно син повідомив радісну новину – у нього незабаром весілля і він зі своєю обраницею приїде до мене у гості. Гості очікувалися влітку, а це вже за місяць. Я дуже щаслива, що син знайшов своє щастя, і водночас на серці не спокійно. Я давно для нього стала чужою людиною. Усі мої прохання він сприймає в штики. Хіба правильно, коли діти забувають своїх батьків?

А Надя завжди знаходила для мене час. То чимось смачним почастує, то просто зайде поговорити.

Син із невісткою погостили у мене лише кілька днів. Виявляється у нас у селі нудно і зовсім нема чим зайнятися. Син навіть не поцікавився, а може мені потрібна допомога по господарству. Он дверний замок давно потребує ремонту, та й кран почав підтікати. Будинок періодично потребує чоловічих рук. А він просто перед від’їздом сказав, що приїде, коли матиме час.

Мені стало прикро за таке ставлення власної дитини до мене. Тоді я й зрозуміла, що можу розраховувати лише на Надію. Тому, вирішивши не відкладати в довгу скриньку, я взяла всі необхідні документи і пішла до нотаріуса, щоб переоформити будинок на Надю.

А за тиждень зателефонував син і почав вичитувати мене за мій необдуманий вчинок. Я не стала вислуховувати його звинувачення та кинула трубку.

Напевно, хтось із сусідів повідомив сина про те, що я переписала будинок на Надю. Мені нема чого соромитися, адже саме Надя стала для мене єдиною близькою людиною, а не рідний син.

Щодня бачу в очах сусідів осуд. Вони не можуть зрозуміти, як я могла переписати будинок на чужу людину, коли маю рідного сина. Тоді я робила так, як підказувало моє серце. У будь-якому разі, мені видніше. А людям завжди буде потрібен привід для пліток. Сьогодні я, а завтра прийде час ще когось.