Не нагодувала однокласників сина. З якого дива, нехай удома їдять

Ось зовсім не розумію батьків, які вихваляються: “Сьогодні до сина (дочки) прийшли його (її) шкільні друзі. Так я всіх шістьох (сімох, десятьох) покликала на кухню і нагодувала смачним обідом. Деякі навіть добавки попросили. А що, нам не шкода, нехай їдять”.

Серйозно? І ви прямо їх годуєте, таку отару? І ще таке питання до жалісливих батьків:

Вам не шкода витрачених продуктів, часу та іншого на те, щоб нагодувати незнайомих вам дітей? У них взагалі свої батьки є, які повинні їх годувати.

У мене був один такий випадок. Коли син навчався у школі, по-моєму у третьому класі, привів додому одразу п’ятьох (добре, що не весь клас) однокласників.

Пограли вони в кімнаті, я на кухні була і готувала вечерю. Картопляне пюре із котлетами. Син заходить до мене на кухню і запитує:

– Мам, скоро ти приготуєш? Я їсти хочу.

Звичайно, говорю, скоро синок. Іди мої руки і сідай їж. А син мені пошепки:

– Там хлопчики теж їсти хочуть. Їм теж руки мити?

– Ні, їм не треба мити руки. Вони вдома поїдять. – відповіла я. У цей час заходять ці самі однокласники. Мій синок їм:

– Зараз я поїм, зачекайте на мене. – сказав мій син.

Один, який нахабніший, каже:

– Взагалі то я теж хочу котлети з картоплею.

– Я дуже рада, говорю, за тебе. Ось зараз підеш додому, вдома мама напевно поїсти тобі приготувала. Хлопчики, всіх це стосуєтьсяя. Ідіть додому, там на вас чекає смачна вечеря.

Хлопчики розвернулися та пішли. Я своєму синові все пояснила. Він мене зрозумів. Ну не повинна я годувати чужих мені дітей. Це навіть не друзі сина, а просто однокласники. З якого дива, нехай їдять удома.