Втомилася постійно бути винною. Свекруха завжди виводить на конфлікт, скрізь сує ніс, заважає жити, потім заливається сльозами і скаржиться синові, як її тут образили. А чоловік постійно встає на захист своєї матусі, навіть якщо вона відверто неправа в цій ситуації

Ми з чоловіком живемо окремо, але у мене складається відчуття, що проживаємо ми все-таки втрьох – я, чоловік та його матуся. Ця жінка постійно в нас, ніби свого життя вона просто не має. І добре б просто сиділа і мовчала в ганчірочку, пожираючи синочка закоханими очима, але ж вона скрізь лізе.

Квартира у нас із чоловіком загальна іпотечна. Коли ми тільки туди переїжджали, я раділа, що вона далеко від свекрухи. Але скаженому собаці сім верст не гак, як показує практика. Це коли треба свекруха на останньому подиху і навіть у магазин на першому поверсі спуститися не може. А як до нас через все місто котитися, щоб мені під руку бубнити – сил валом.

Ми тоді швидко перевозили речі, бо терміново треба було звільняти квартиру, яку ми займали раніше. Все ж таки уявляють, що означає переїзд – гори коробок, пакетів, сумок, все стоїть не по своїх місцях, половину меблів ще не привезли. Загалом, безлад повний.

Чоловік тоді був у відпустці, мав приймати доставку меблів. Мені відпустки не дали, тож я була на роботі. Але чоловіка навіщось викликали на роботу, і щоби доставку не переносити, він зателефонував своїй мамі. Місія була проста – сидіти на п’ятій точці рівно, чекати, коли робітники привезуть і занесуть меблі, все.

Але ж свекрусі було нудно. Вона вирішила розставити все на кухні, щоб усе було гарно та акуратно. Мало того, що вона все виставила під себе, навіть не спромігшись зі мною порадитися, так ще й розтягла всі інші коробки

Увечері горда мама чоловіка показувала мені, яку вона красу навела. Мені залишалося тільки стояти, рипіти зубами і кивати з вдячним виглядом – мама ж намагалася, що ти. Хоча найбільше мені хотілося плакати. Поки речі були у коробках, такого бардаку у квартирі не було.

Але на цьому історія не скінчилася. Свекруха задоволена собою пішла, а я почала переставляти речі так, як мені зручно, як звично мені. Це врешті-решт моя кухня. Витратила два дні на це, хоча взагалі не планувала до вихідних усе це чіпати, але куди тут уже було подітися.

Через тиждень свекруха прийшла, подивилася на те, що все стоїть не так, як вона розставила, і сльози. Образили її, не оцінили її працю, адже вона хотіла якнайкраще. Типу, я її не люблю, тому демонстративно все переробила.

– Ти ж могла все міняти поступово, щоб не так кидалося у вічі. А так мама права, вийшло дуже демонстративно, – заявив мені чоловік.

Я не очікувала такого повороту. Очевидно, що свекруха роздула з мухи слона. Її взагалі ніхто ні про що не просив, сама влізла, їй навіть по руках за цю ініціативу ніхто не настукав, хоч і слід було б. А в результаті я залишилася винною в тому, що в моїй кухні все стоїть так, як я хочу.

Потім була історія з жахливим зеленим диваном, який вона купила нам у подарунок. Звичайно ж, мама чоловіка знову все знає найкраще, тому радитись ні з ким і не збиралася. Просто пішла та купила нам диван.

Диван був зелений, якоїсь плюшевої оббивки, громіздкий, огидний і за формою, і за кольором. У мене дар мови пропав, і тільки це врятувало свекруху від шквалу лайки. А чоловікові все сподобалося, це ж матуся подарувала.

Я потім йому сказала вже наодинці, що це убожество в нашому домі не стоятиме. Воно ні в що не вписується. Все у світлих пастельних тонах, а тут цей яскравий зелений. Його навіть накидка не рятує.

Чоловік відмовився повертати чи продавати диван – мама ж образиться. У результаті я зробила це сама, поки чоловік був у відрядженні. Найсмішніше, що чоловік навіть не помітив, що у нас у квартирі стоїть інший диван. І не знав би далі, якби свекруха не влаштувала чергову істерику.

І знову скандал, знову я винна, маму образила. Ось така я погана. Коли вона мене ображає, чоловік навіть не почухається.

Були в неї на дні народження, торт був маленький, а гостей вистачало. Шматком цього торта вирішили обділити саме мене. Гаразд би просто “вибач, не вистачило”. Не критично. Але свекруха ж прокоментувала, що мені й так час за фігурою стежити.

Чоловік із боку мами своєї хамство не помічає, це ж мама. А мені не варто ображатись. Але варто образитися свекрусі – жах-кошмар.

Нещодавно я купила нове плаття, воно трохи вище коліна. Мені воно дуже подобалося, і свекруха не могла залишити його поза увагою. Подивилася вона на мене, скривилася, а потім заявила, що не з моїми кривими ногами такі сукні носити, народ лякати. Хоча в порівнянні з кавалеристськими ногами свекрухи, мої ноги просто ідеально рівні.

Я їй відповіла, у її ж тоні, мовляв, ви ж носите зі своїми ногами спідниці, і нічого ніхто не помер. Ну і понеслося відразу – свекруха схопилася, чоловік кинувся за мамою, довго її заспокоював, а потім прийшов і зажадав, щоб я пішла та вибачилася перед нею.

Тобто те, що мені сказали про криві ноги, це норма, а те, що я його мамі відповіла тією ж монетою, це вже перебір, це одразу вибач. А я втомилася бути завжди винною. Свекруха провокує, робить усе так, як хочеться їй, а я маю ковтати все це. Ще й вибачатися.

Нехай чоловік подумає тижнів зо два над своєю поведінкою, а потім ми ще раз поговоримо. Якщо до нього за два тижні розлуки не дійде нічого, то розлучатимемося. Я більше не можу і не хочу терпіти нахабство та хамство його мами, яке він заохочує.