Каріна написала відмовну доньку. І радісна готувалася до виписки. Ніхто не зміг її переконати

Дитина народилася недоношеною. Дівчинка. Годували через зонт.

Аня намагалася тримати себе в руках. Адже донечка видереться і все буде добре. Вона часто ходила до дитячої палати і довго стояла біля вікна.

За добу в палату заселилася молоденька жінка. Вона довго істерила. І коли її повели народжувати, весь поверх полегшено зітхнув. Під час вечірніх процедур, коли стояли у черзі на уколи, Аня ненароком почула розмову медперсоналу. Дві жінки в сусідній, спорожнілій передпологовій тихенько перемовлялися між собою.

– Уявляєш, вона на доньку навіть дивитися не захотіла і відмовилася годувати грудьми. Говорить — «фігуру берегти треба».

– Як же так! Невже в неї почуттів материнських немає.

— Та які там почуття? Не встигла від пологів відійти — маски на обличчя ліпить, нігті пиляє…

Вранці Аня збігала до дітей. Дівчинку, про яку говорили лікарі, розмістили неподалік вікна. Вона постійно плакала. Годували малу з пляшечки сумішшю.

Жінка підійшла до дитячого лікаря:

– Лідія Сергіївна! Можна я нагодую дівчинку?

Лікарі порадилися й увечері Ані було дозволено годувати дитину грудьми.

Мати дівчинки, Каріна, у коридорі з’ясовувала стосунки з чоловіком за телефоном:

— Сергію, я не хочу! Ти мене чуєш? Вона мені не потрібна. Я хочу жити повноцінним життям для себе, а не для неї! Мені й так доведеться не один місяць фігуру впорядковувати!

Наступного дня Сергій приїхав до пологового будинку. Разом із завідувачкою вони намагалися напоумити новоявлену матусю, але все було марно. Та про доньку й чути не хотіла.

Батько попросив показати дитину. Йому дали халат, бахіли, маску та провели до дитячої палати. Аня сиділа біля дверей на стільці і годувала його дівчинку.Сергій довго стояв біля скла та трепетно ​​спостерігав цю картину. Жінка ніжно огладжувала загорнуте в пелюшку тільце й притискала до себе.

Аня підвела голову і побачила за віконцем палати чоловіка середнього віку. Він збентежився і пішов.

Аню теж виписували. Її малеча не пережила ніч.

Вона востаннє годувала доньку Каріни і гірко плакала. Материнські почуття були такі сильні, що вона за останні кілька днів дуже прив’язалася до дівчинки. Ця приємна вага на руках… Гіркота втрати своєї дитини і розлуки з цим малюком боляче мучили її серце. Аню вдома ніхто не чекав. Народжувала вона без чоловіка для себе.

Каріна радісно пурхала по палаті. Сергій уже приїхав і сидів у машині біля пологового будинку. Але молодій жінці хотілося змусити на нього чекати. Хай потомиться. А потім вона вийде – вся така струнка, гарна. Жінка вважала, що чоловіка треба тримати на короткому повідку.

Зібравши сумку, вона підійшла до вікна і обімліла.

На подвір’ї стояло бабине літо. День вдався ясний, сонячний. Сергійко, її Сергійко, з букетом червоних троянд зустрічав ту жінку, яка, як казали, була годівницею їхньої доньки. Каріна не могла зійти з місця – так була вражена. Він щось говорив жінці, і вона слухала, опустивши голову. А потім він прийняв з рук медпрацівника дочку і вони всі разом пішли до машини.

– А як же я? — тихо прошепотіла Каріна.

— А ти будеш молода, гарна й струнка. І житимеш для себе. — не стрималася літня санітарочка, що проводила вологе прибирання палати.