– Якщо ти мене любиш, то віддай квартиру мені, – канючить дочка. Але ж дітей то в мене двоє

Поліна – моя старша дочка. Коли їй виповнилося сім років, народився молодший брат Олексій. Скільки б сил ми з чоловіком не докладали, нам так і не вдалося довести дочці, що ми любимо дітей однаково. Занадто багато вона завжди вимагала, дозволяти все поспіль ми теж не могли.

За таку поведінку дочки мені треба висловити величезну подяку моїй свекрусі. Вона була дуже проти, коли дізналася, що ми чекаємо ще одного малюка. Все говорила, що ми не потягнемо, народження ще однієї дитини погано позначиться на Поліні, якій діставатиметься менше любові і батьківської уваги.

На жаль, говорила вона це все не лише нам, а й самій Поліні. Доводила дитину до сліз, розповідаючи жахи про те, як вона погано житиме після народження другої дитини. І іграшки в неї заберуть, і купувати нічого не будуть, і весь свій час мама та тато будуть проводити з малюком. Ще й речі викинуть, щоб у кімнату помістилося ліжечко та столик для нової дитини.

Коли я почула це марення вперше, то була дуже зла. Додумалася вона таке розповідати дитині. Чоловік теж вразився маминою поведінкою, але попросив мене не лізти, обіцяючи, що зі своєю матір’ю він розбереться сам.

Мені ж довелося доводити дочці, що це не так, але пізно – зерно впало в благодатний ґрунт. Дочка з вереском сприймала все, що стосувалося брата. Вирішили викинути старі іграшки, які вже зламані і втратили будь-який вигляд – дочку в істерику.

– Це ви через нову дитину все викидаєте! – голосила вона.

Я не могла їй приділити відразу увагу, тому що була зайнята немовлям.

– Все, ти мене не любиш, ви з татом любите тільки нову дитину!

Вона Льошу років зо два називала виключно “нова дитина”. Перевиховати її не виходило, вона навпаки на зло все намагалася робити. Я, звичайно, не дитячий психолог, тому, можливо, щось робила неправильно, але я намагалася з нею розмовляти, приділяти увагу, знаходити час, щоб почитати чи пограти з нею.

Проблема була в тому, що Поліні потрібно було весь наш з чоловіком час, вся увага лише на себе. Нехай ми просто сидимо з нею в кімнаті і не граємо, але головне, щоб у цей час ми не звертали уваги на брата.

Донька рано навчилася маніпулювати. Мені здається, що без свекрухи тут не обійшлося, і з її подачі донька навчилася будувати фразу “якщо ти любиш мене, то”. Відмова автоматично сприймалася їй як визнання, що її не люблять.

Ось ці маніпулятивні штучки залишилися з донькою і досі. Їй зараз двадцять шість років, вона два роки одружена, мама однорічного малюка, але продовжує ревнувати мене до Льоші і думає, що може мною маніпулювати.

Мені недавно дісталася квартира від бездітної сестри моєї бабусі. Я доглядала її останні роки, тому тому що вона залишила квартиру мені, не здивувалася.

Самій мені житло не потрібне, ми з чоловіком собі квартиру встигли свого часу купити. Тому в мене з’явилася ідея продати житло та поділити гроші між дітьми. Син зараз навчається в іншому місті, а дочка тут із сім’єю, на іпотеку збирають.

Поліна знала, що я доглядала бабусю, як і те, що її не стало. І що квартира дісталася мені. Дочка відразу ж почала випитувати, що я збираюся з нею робити. Я ж не бачила сенсу приховувати, сказала, що продам і гроші поділю між своїми дітьми.

Дочка вважала, що це нечесно – братові двадцять, у нього немає дітей, а в неї вже сім’я і дитина, їй явно потрібніше. Стала мене прогинати, щоб я нічого не продавала, а подарувала квартиру їй.

– Якщо ти мене любиш, то віддай мені квартиру, – почула я знайомий мотив від дочки.

Сказала, що я її люблю, але маю дві дитини, тому я і хочу розділити квартиру. Тут шантаж доньки вийшов новий рівень.

Дочка обурилася – навіщо брати іпотеку, якщо стоїть вже готова двокімнатна квартира, ремонт роби і живи. Але в мене вже з її дитинства виробився імунітет до її шантажу.

– Ясно. Тобі один Льоша дорогий, а на дочку та внучку начхати, так і запишемо.

Тепер, я думаю, дочка з ранніх років почне розповідати своїй дитині, яка погана бабуся. І кому від цього буде гірше?