Продала квартиру та переїхала подалі від сина з невісткою. Втомилася постійно виявлятися крайньою

Мій син Владислав одружився близько п’яти років тому. На цей відповідальний крок він уже йшов у свідомому віці – йому було тридцять років. Аня, його дружина, на півтора роки молодша. Начебто дорослі люди, які з ними можуть бути проблеми? Але проблеми почалися практично одразу ж.

У сина до шлюбу була його однокімнатна квартира, в якій він і жив. Квартиру йому купували ще ми із чоловіком, коли син закінчував університет. Вирішили, що це чудовий старт у житті – дах над головою вже є, а все інше він уже сам собі заробить.

Після весілля молодята пару місяців пожили окремо, а потім вирішили, що треба розширюватися. У нареченої за душею нічого не було, продавати свою квартиру син розсудливо не збирався. Тому вони вирішили квартиру сина здавати, а самим тим часом пожити в мене.

Ідея відразу мені не сподобалася, але я чомусь посоромилася сказати синові, що не чекаю на нього з дружиною на постійне проживання. Заспокоювала себе, що зате не буде нудно, та й взагалі, багато матерів на моєму місці б від захоплення стрибали – син поряд. Загалом, переїхали молоді до мене.

Проблеми почалися одразу ж. Невістка дуже по-господарськи почала розпоряджатися в квартирі – зсунула мої флакончики у ванній, почала переставляти посуд так, як зручно їй, а якщо враховувати, що в неї зріст під метр вісімдесят, а в мене метр п’ятдесят, для мене такі перестановки були незручні.

Я спочатку просто мовчки робила так, як мені треба. Це стосувалося переставляння тарілок і сковорідок, прибирання, миття посуду, приготування їжі. Потім зрозуміла, що до невістки або не доходить, або вона старанно вдає, що не доходить – я стала їй пояснювати, що треба робити ось так і ось так. Потім, коли цей етап вона проігнорувала, я почала робити зауваження.

Ну насправді – півроку людина живе, за цей час можна запам’ятати, де у господині зберігаються сковорідки, що я терпіти не можу знаходити на ранок у раковині гору закислого посуду, а в холодильнику купу відкритих мисок із залишками їжі. Півроку намагалася добре пояснити, шість місяців!

Але Аня замість того, щоб просто прийняти мої правила, почала скаржитися синові, що я до неї докопуюсь. А син уже почав висловлювати невдоволення мені, мовляв, незлюбила я невістку і поводжуся, як свекобра. Дуже було це “приємно” чути, звісно.

Найцікавіше, що після зауважень Аня кілька днів демонстративно робила так, як я просила її, а потім знову починала робити так, як їй подобається.

– Не розумію, навіщо ти терпиш, – говорила мені подруга. – Це вони хочуть квартиру розширити і це вони повинні перед тобою навшпиньки ходити.

Але я не та людина, яка може змусити оточуючих ходити струнко. Тільки я маю ліміт терпіння. І мій вичерпався, коли невістка без дозволу запросила до мого будинку гостей. Я тоді прийшла з роботи втомлена, з температурою, хотілося лише спати, а в мене вдома вечірка.

Я Аню кілька разів просила вивести гостей, вона кивала і казала, що через п’ять хвилин. І так півгодини, які мені здалися вічністю. У мене голова розколюється, а в них за стіною музика та голосний сміх. Навіть мій терпець закінчився.

Мені довелося самій вийти і вказати гостям невістки на двері. Благо вони виявилися більш тямущими, ніж Аня, і за п’ять хвилин у квартирі вже нікого не було. Аня пішла разом із ними. Як потім виявилося, побігла скаржитися Владиславу, яка в нього мати жахлива і груба.

З її розповіді вийшло, що я прийшла додому не в дусі, мало не з кулаками вигнала її гостей, які заскочили на хвилинку чаю попити. У мене шок був від того, як Аня все перебрехала. І ще від того, що син беззастережно став на бік дружини, висловлюючи мені своє невдоволення.

Я тоді їм сказала, щоби шукали собі інше житло. Дала два дні, а потім пообіцяла замки змінити. Вони поїхали через день і потім ми близько півроку взагалі не спілкувалися. Вже потім якось поступово почали відновлюватися стосунки із сином. З Анею я дружби не шукала, спілкуватися з нею не хотіла.

Але коли на світ з’явився онук, таки довелося контактувати, тут хочеш-не хочеш, а треба. Молоді на той час іпотеку взяли, жили вже у двокімнатній квартирі.

Оскільки грошей не вистачало навіть з урахуванням здачі, Аня вийшла на роботу, прилаштувавши дитину в ясла. Мене вмовили бути на підхваті, щоб молода мати не бігала постійно з лікарняними. Я тоді вже була на пенсії, але я підробляла репетиторством.

Онук хворів часто, мені його могли спокійно привезти вранці без попереднього дзвінка. Просто привозили, ставили перед фактом, що у дитини кашель і температура і все, далі крутись, бабусю, сама. Я й крутилася, таки рідний онук.

Але невістка завжди знаходила причини причепитися. То я не тим дитину годую, то не так одягаю на прогулянку, то не займаюся за якоюсь химерною системою, яку вона десь вичитала, а якщо раптом онук синець десь упіймає, то там мало не до істерик доходило. Подяки я від них не чула жодного разу.

Якось мені це все набридло, я синові та невістці заявила, що більше не братиму онука собі. Втомилася я бути цапом-відбувайлом. Все їм не так, не так. Так невістка такий гвалт підняла – права я не маю їх кидати, і це я винна, що їм довелося іпотеку брати, адже це я їх з дому вигнала, і внуком я не займаюся. А син стояв і кивав.

Нічого я говорити не стала, вивела їх за двері і розплакалася. Так прикро стало – я їм стільки років допомагала, а вони зі мною так розмовляють. І добре невістка, але й син же з нею згоден, хоч його й вивчили, і на ноги допомогли встати, і житлом забезпечили.

Думала я близько місяця, а потім вирішила – продаю квартиру та переїжджаю. Мене сестра давно кличе до себе, ось до неї і поїду. А що? Ось теща у сина живе в іншій частині країни, нічого не робить для молодих – і вона хороша. Ось і я вирішила спробувати.

Продала квартиру та поїхала. Купила собі маленький будиночок, поряд сестра, підробіток уже тут знайшла. Тільки син із невісткою мною знову незадоволені – кажуть, що я їх кинула у скрутній ситуації. Але мені не звикати бути поганою, щоб я не зробила, а все їм не могла догодити. Тепер хоч зітхну спокійно.