– Ви вдячні бути повинні, що стільки років безкоштовно користувалися, – кричить мама і має намір продавати дачу, в яку ми стільки вклали

З мамою посварилися в пух і порох. Вона вважає, що це ми повинні бути вдячні їй за те, що вона стільки років нам дозволяла безкоштовно користуватися своєю дачею. А що ми на неї купу грошей витратили, те, що мама казала, що мені цю дачу дарує – вона забула, начебто цього й не було. Дуже зручна позиція.

Дача мамі дісталася у спадок від бабусі. Та до останніх днів трималася добре і займалася своїм городиком. Всю дачу їй було складно обробляти, тому вона собі виділила невелику ділянку, де й вирощувала квіти та зелень.

Масштабних посадок картоплі, огірків та іншого не було. Самій бабусі було важко, а мама не горіла бажанням займатися городними справами. Ми з нею на дачу взагалі не їздили.

Після того, як бабусі не стало, мама хотіла продати дачу, але пропонували за неї копійки. А за що там великі гроші просити? Ділянка фактично занедбана, заросла. Бабуся її не обробляла, просила раз на сезон сусіда покосити і все.

Будиночок теж не фонтан. Це навіть не хатинка, а сарай якийсь. Ні світла, ні води, тільки закуток для грабель та лопат та кімната з ліжком. Бабуся там періодично ночувала, хоча я й не уявляю, як вона там без електрики та води була.

Мама рік намагалася продати ділянку, але їй не вдавалося вибити нормальну ціну, а за копійки продавати не хотіла. потім хтось розумний їй порадив почекати, доки ціна подорожчає на нашому напрямі. І мама припинила спроби продати ділянку.

Я закінчила школу, відучилася, вийшла заміж, а ділянка все стояла. Я про неї вже й забула. А тут мама попросила її звозити туди, щось їй треба було. Виявилося, вона вкотре намагалася продати ділянку, але за неї все одно давали копійки.

Ми з чоловіком хотіли дачу, але з грошима у нас було погано, висіла іпотека, тому всі гроші йшли туди. Я запитала, чи можемо ми користуватися ділянкою, поки вона її не продала.

– Та хто її візьме, це убогість. Потрібна вона вам – забирайте, вважайте це весільний подарунок, – махнула рукою мама.

Лише переоформити подарунок не вдалося. Спочатку мама загриміла до лікарні, потім у мене було відрядження, потім ще щось сталося. Загалом тема замилилася, і якось більше не піднімали ми її. А навіщо? Я у мами єдина спадкоємиця, тому мені й дісталася б дача за будь-якого розкладу. Це я так гадала.

Ми десять років упорядковували дачу. Викошували бур’яни, садили фруктові дерева, оновили ягідники, зробили грядки та теплицю, проклали стежки і навіть почали думати про лазню.

Будиночок старий знесли, на його місці поступово виріс хороший будинок. Підвели електрику, водогін, каналізацію, обладнали кухню, влаштували веранду. Там тепер можна все літо жити і горя не знати. Так би й цілий рік можна, але вода та світло тільки влітку є, на зиму відключають.

Мама у нас на дачі була частим гостем. Робити нічого не робила, але посидіти на веранді, попити чаю, поїсти ягідок із куща любила. Ми її ніколи не обділяли – ягоди банками везли, огірки-помідори, перці кошиками, загалом чим багаті, те й везли. Овочі в сезон вона взагалі не купувала, та й заготівель вистачало.

Минулого року мама завела пісню про те, що давно у неї вдома ремонту не було, а вже й шпалери оновити хочеться, і лінолеум уже місцями протерся, а плитка потьмяніла. Час, загалом, час. Але в нас самих минулого року все було не так гладко – карантин під’їв наші й без того невеликі запаси, тому допомогти мамі з ремонтом ми не могли.

Я їй все пояснила, начебто б мама зрозуміла, більше з цією темою вона до мене не підходила. Я пообіцяла, що як з’явиться нагода, зробимо ми їй ремонт. Вона мені тоді відповіла, що почула мене. Більше ми донедавна до цієї теми не поверталися.

Цієї весни ми з чоловіком як завжди приїхали на дачу і розпочався новий городній сезон. У нас були вже й плани посадок, і розсада готувалася, коли мама нас приголомшила – дачу вона виставила на продаж і вже є потенційний покупець. Тому їй потрібні ключі від будиночка.

– А що не так? Це моя дача. Ви мені зараз допомогти не можете, так я знайшла інший вихід – продам дачу. Так у мене і на ремонт буде, і ще на море з’їжджу, – заявила мати. І додала, що земля нарешті подорожчала, тож дадуть хорошу ціну.

Земля подорожчала! Та якби не ми з чоловіком, то вона б і коштувала далі копійки. Кому потрібна запущена ділянка з сараєм? Я нагадала мамі, що вона мені ділянку взагалі подарувала, але мама цього не пам’ятає. Вона пам’ятає, що дозволила нам ним користуватися, доки не продасть.

– Ви вдячні маєте бути, що стільки років безкоштовно ним користувалися! – Обурюється мама і не хоче чути жодних наших аргументів.

Ключі ми їй віддали. З хати ми вивезли все, що могли, з ділянки також. Але сам будинок не вивезеш.

Так шкода дачі, слів немає. І сил туди вкладено, і грошей, і часу, а тепер так усе йде чужим людям. Я три дні ревіла. Чоловік сказав, що більше мізинцем не ворухне, щоб допомогти мамі. А та ще обурюється, що ми будиночок розорили, меблі вивезли, і він у ціні впав.