Наречений заявив, що до моєї квартири жити не піде, він же чоловік. А жити у свої роки у мами для нього, мабуть, нормально

Ми з Ярославом почали зустрічатись чотири роки тому. Мені було двадцять шість років, йому було двадцять дев’ять. Я жила у своїй квартирі, що дісталася у спадок, а Славік жив із батьками. Відносини ми не підганяли, не хотіли поспішати, бо невдалий досвід мали обоє.

Через те, що хлопець жив із батьками, навіть питання не стояло, де ми зустрічатимемося – у мене, зрозуміло. Славік приходив іноді після роботи, часто ми проводили разом вихідні. Я не поспішала запрошувати його до себе з речами, а він не наполягав.

Але, позустрічавшись близько року, стало зрозуміло, що наші відносини повинні або припинитися, або перейти на новий рівень. Логічним кроком було б з’їхатися та спробувати жити разом. Але цю пропозицію Ярослав приймати не хотів.

– Я тут як приживалка буду, зайвий раз рота не відкриєш, бо це твоя територія. Так я не хочу, – насупився він, коли я прямо його спитала, чому він відтягує переїзд.

Мене відповідь трохи спантеличила, тому що я не розуміла, як він збирається вирішувати цю проблему. Хлопець пояснив, що почав збирати на іпотеку, щоб привести свою жінку до своєї квартири. Він же чоловік. Мене попросив набратися терпіння та не форсувати події.

Добре, я погодилася з його доводами, а десь у глибині душі навіть попишалася таким чоловіком – не шукає легких шляхів та виправдань. Звичайно, мене засмучувало, що я бачила кохану людину далеко не щодня, але що вдієш, треба було чимось пожертвувати зараз, щоб у майбутньому все склалося добре.

За рік у Ярослава пoмирає батько. Величезне горе, великі фінансові витрати, я навіть не заїкалася про іпотеку і решту, розуміючи, що не на часі. Він сам почав цю розмову, сказавши, що частину накопичень довелося витратити, залишилося мало, але він не відмовляється від своїх намірів і далі збиратиме, щоб взяти іпотеку і привести мене до своєї квартири.

Щоб довести серйозність своїх намірів, Славік познайомив мене з мамою і зробив офіційну пропозицію руки і серця. Я була щаслива, чого й казати, про гарну пропозицію мріють майже всі дівчата. Я гордо носила подаровану ним обручку.

Наречений почав знову накопичувати гроші, але йшло це повільніше, ніж раніше, бо тепер йому треба було ще й маму утримувати, адже батька вже не було. Жити Славік продовжував із мамою. До небажання переходити на мою територію додався ще один аргумент – мамі одній буде тяжко.

Ось уже чотири роки ми зустрічаємось, але не живемо разом. Спільні ночівлі на вихідних не беруться до уваги. А мені хочеться вже спільного побуту, якихось виразних планів на майбутнє та міцного чоловічого плеча поряд і завжди, а не двічі на тиждень.

Але Ярослав продовжує упиратися – приживалкою не буду, маму покидати поки не можу, ось накопичу на квартиру, тоді і з’їдемося.

Подруга, яка знає наші стосунки, зробила припущення, що Ярославу просто так зручно. До мене за романтикою та любовними втіхами, а до мами для комфортного життя.

– Мама-то з нього, мабуть, порошинки здуває, зайвий раз навіть вставати не доводиться. А до тебе переїде і все, скінчилася халява, треба буде відпрацьовувати горде звання чоловіка.

Я замислилася. Дуже схоже на правду, тим більше, що я сама думала в цьому ж напрямку. Вирішила поговорити з нареченим. Але нічого нового мені наречений не сказав. Мене він любить, але в мою квартиру жити йти не хоче, він же чоловік, тому мусить привести мене до своєї квартири.

Чоловік він і чоловік. Гордість не дозволяє прийти і жити у квартирі коханої жінки. Зате з мамою жити йому гордість не заважає, все чудово. Та й до його накопичень у мене є великі питання. За стільки часу вже на мінімальний внесок можна було якось наскребсти грошей.

Ярослав образився, психанув і вже два тижні мені не дзвонить. Здається, я потрапила в саме яблучко, а наречений вирішив зобразити гарну міну за поганої гри. Інакше я його поведінку не можу пояснити. Будь він учорашнім школярем, тоді ще так, але йому вже четвертий десяток іде.

Дуже шкода, що раніше не слухала подругу, яка давно мені казала, що поведінка у Ярослава якась дивна для чоловіка, який хоче будувати сім’ю з дівчиною. Тепер і я це також розумію. Але ж мрії були, хотілося ж вірити. Лише чотири роки втратила.