“Задарма не даю, але можу продати”: після цієї фрази моїм сусідам по дачі відразу стало нічого не потрібно від мене

Я просто обожнюю таку смачну ягоду як полуниця і волію вирощувати її в домашніх умовах. Потоваришувати з цією примхливою культурою у мене вийшло далеко не відразу. А все тому, що брала посадковий матеріал у неперевірених людей.

З роками я набралася досвіду і почала отримувати щедрий урожай полуниці.

Якось я вирішила купити якісний посадковий матеріал. На той момент до нього було дуже важко і далеко діставатися. Але поїздка виявилася успішною.

Купила полуниці улюблених сортів. Особливо до душі мені припала Соловушка. Цей сорт морозостійкий, ароматний та дуже смачний. Ще прикупила 5 штук Вікоди для сусідки. Про свою поїздку я сповістила всіх дачників, що живуть поруч. Думала, можливо їм теж потрібно щось купити. Але всі відмовились.

Лише літня сусідка попросила купити їй полуниці пізнього ґатунку.

Я з радістю висадила нові сорти полуниці на своїй ділянці. Наступного року саджанці перетворилися на шикарні кущі та дали відмінний урожай. Саме тоді до мене почали заходити сусіди.

Кілька разів до мене заходила сусідка і просила дати вусики полуниці. Але я відмовляла. Тому що спочатку потрібно розвести достатньо полуниць для себе, а потім уже роздавати іншим. Сусідка начебто все зрозуміла і перестала просити. Але наступного року прийшла знову. І не вона одна.

Щороку я роздавала іншим дачникам полуничні вуса. Це тривало доти, доки я не помітила одну дивність. Дві сусідки постійно брали у мене посадковий матеріал. Але нових грядок із полуницею у них так і не з’являлося.

Вирішила поцікавитися, чому так відбувається. Відповідь першої сусідки була така:

– Та щось вимокла вся полуниця. Потрібно ще цього року трохи взяти посадити.

– Вона щороку у вас вимокає. Можливо варто залишити марні старання. – відповіла я.

А друга сусідка й зовсім дала задню:

– Я не пам’ятаю, щоб ти мені щось давала.

– Як це не пам’ятаєш? Щороку ти забираєш у мене цілі оберемки полуничних вусів! А нові грядки в тебе не з’являються. -розлютилася я.

– Ні, ти помилилася, я нічого в тебе не брала.

Як би сусідки не викручувалися, я зрозуміла, що вони нахабно брешуть. Постійно випрошують у мене полуницю, а самі її виявляється продають! Це я, як добра душа, віддаю їм все безкоштовно.

Тепер, якщо хтось просить у мене вусики для посадки, відповідаю по-хитрому. Кажу, що задарма не даю, а можу тільки продати. І черга охочих одразу зникає.