Ніколи не думала, що мої дві найближчі людини підкладуть мені таку свиню. Застукала я свого чоловіка і рідну сестру, як виявилося вже рік вони крутять за моєю спиною

А найбільше у цій ситуації мене обурює реакція нашої мами. Вона визнає, що сестра вчинила “некрасиво”, але ображається, що я не хочу з нею спілкуватися. У мами аргумент один – ну ви ж не чужі один одному люди. Та краще б були чужими, не так боляче було б.

Ми з моєю молодшою ​​сестрою Інною чудово ладнали з самого дитинства. Звичайно, бували і між нами конфлікти, куди ж без цього, але вирішувалися вони швидко. Чим старші ми ставали, тим менше між нами було цих конфліктів.

Різниця між нами невелика, лише рік. Тому ми спілкувалися на одній хвилі та навіть в одній компанії. Жодного разу не помічала, щоб сестра намагалася у мене хлопця відбити, надто різнилися у нас із нею смаки.

Тому коли в моєму житті з’явився Антон, я без жодних побоювань познайомила його з сестрою. Ми з Інною багато часу проводили разом, тому мені було важливо, щоб мій хлопець і сестра не ворогували. Вони спільну мову знайшли швидко, але нічого такого, щоб переходило за межу я не помічала.

Ми зіграли весілля, перейшли жити до квартири чоловіка. Інна часто ходила до нас у гості, у свій час навіть зі своїм молодим чоловіком, за якого, я так думала, вона збиралася заміж. Але потім вони розійшлися і сестра почала ходити в гості одна.

Я не напружувалася, якщо приходила з роботи і бачила, як Інна та Антон ганяють чаї на кухні. А що такого? Сестра зайшла в гості, мене не було вдома, і вона мене дочекалася. Антон як вихована людина запропонував їй чай. Все нормально, жодних підозр.

Так воно все й йшло, поки я не прийшла додому взагалі у невідповідний момент. Ну і застала чоловіка та сестру у всій красі. Навіть дурне питання “а що тут відбувається” ставити не довелося, все було гранично ясно.

Потім з’ясувалося, що вони вже рік люблять одне одного у всіх сенсах, зустрічаються за моєю спиною, а я все проморгала. Але хто ж знав, що саме дві мої найближчі люди підкладуть мені таку свиню.

Далі було розлучення, переїзд на орендовану квартиру, тому що до батьків я їхати не хотіла – там можна було зустріти Інну, а цього мені не хотілося зовсім. Стан дуже пригнічений, тому що якби зрадив мені чоловік з кимось іншим, я могла б виплакатися на плечі у сестри, і мені стало б легше. Або якби посварилася з сестрою, я постаралася б знайти втіху у чоловіка. А тут бінго.

Ні з сестрою, ні з колишнім чоловіком спілкуватися не хотіла. Від батьків я дізналася, що вони побратися збираються, живуть разом. Думаю, уживуться, вони там одного поля ягоди.

Але найбільше у цій ситуації мене дивує позиція нашої мами. Звичайно, вона ніби засудила вчинок сестри. Мовляв, так недобре, ай-яй-яй, Інночко. Наче вона до обіду цукерку з вази затягла. А від мене мама вимагає, щоб я поновила із сестрою спілкування.

Головний мамин аргумент – ну ви ж не чужі люди. Так ось у цьому й проблема, що не чужі. Якби на її місці хтось інший, так би не боліло. Мене стільки часу обманювали, а я маю втертися і почати з нею спілкуватися, ніби нічого не сталося.

– Це кохання, серцю не накажеш, – намагалася достукатися до мене мама.

Ну так якщо в тебе таке пекуче кохання, то підійди до мене і скажи, що так, мовляв, і так, люблю я твого чоловіка, аж свербить скрізь, кохання у нас взаємне, давай щось вирішувати. Було б теж боляче, але я зрозуміла б. І не відчувала себе облитою помиями.

Чоловіка я не виправдовую, він жахливо вчинив, це не обговорюється. Але мене з ним спілкуватись зараз ніхто не змушує. Я просто викреслила цю людину зі свого життя. По ньому вже відболіло, його зрада спалила добрі почуття.

Якби мама не лізла, то в мене і по сестрі вже відболіло б. Але мама постійно нагадує про Інну. Нещодавно відчитала мене, що я не привітала сестру з днем ​​народження, а це, як мінімум, непристойно. Так, непристойно. А спати з чоловіком сестри дуже пристойно.

Мама все ніяк не може зрозуміти, що справа не в мужику, якого вона забрала, мужик не захотів би – ніхто б його нікуди не повів. Проблема в тому, що вона зі спокійною душею спочатку веселилася з моїм чоловіком у моєму будинку, а потім сиділа і в очі мені посміхалася. Це вже справжня зрада. І ось її прощати я не збираюся.