Ліда ні в яку не погоджувалася допомогти свекрусі. Якими словами вона тільки не ображала стареньку, як не погрожувала чоловікові розлученням і таки досягла свого. Покірний чоловік відвіз маму до будинку для людей похилого віку. Себе він потішив тим, що там за нею буде професійний догляд

Роман уже кілька місяців страждав від безсоння. Але сьогодні була благословенна ніч, адже чоловікові нарешті вдалося заснути. Щоправда, спав він недовго. Серед ночі задзвонив телефон. По той бік дроту почувся голос сусідки із села, в якому жила старенька мати Романа — Ірина Антонівна.

– Алло, Ромо? Терміново приїжджай. Твоїй мамі дуже погано.

– Що трапилося?

– Тиск піднявся, серце прихопило. Говорила я їй, не треба в такому віці самій на городі поратися! Не молода вже, але вона ні в яку. Добре, що я зайшла, бо старенька так і пролежала б на підлозі всю ніч.

— Дякую, що подзвонили. Вранці буду,— відповів Роман і поклав люльку.

Весь цей час Лідія з цікавістю дивилася на чоловіка.

Куди це ти вранці зібрався? — одразу ж спитала вона.

Роман відповів, що самопочуття його матері різко погіршилося.

– Тільки не здумай везти її до нашої оселі! Інакше я відразу ж зберу валізи і піду від тебе! – жінка ніколи не любила свою свекруху.

З першого дня їхнього знайомства вона зверхньо ставилася до простої жінки із села. Як мама Роми не намагалася догодити гордій невістці, ніщо не змінило її стосунки. А свекруха і продуктами помагала, і грошима. Ліда, звичайно, від допомоги не відмовлялася, але подяки від неї свекруха так і не дочекалася. Невістка все приймала як належне.

Вранці Роман поїхав до мами. У їхньому будинку якраз закінчував свій прийом лікар.

– Як вона? – спитав Рома.

– Вашій мамі потрібен постійний догляд. Вона не може більше жити сама, – заявив лікар.

Рома був пригнічений. Він не міг залишити стареньку маму напризволяще, але й забрати її до себе додому не мав права без згоди дружини.

– Вибирай: або я, або вона! — Ліда закотила скандал, коли він повідомив їй про здоров’я мами та необхідність догляду за нею.

І чоловік, підавшись на ультиматуми дружини, все ж відвіз стареньку в будинок престарілих.

Рідний син, відправивши маму до спеціалізованого закладу, жодного разу до неї не навідався. Натомість онук приїхав аж зі столиці, щоб побачити бабусю. Він ніжно гладив її натруджені руки і заспокоював:

– Нічого, бабусю, скоро я закінчу інститут і заберу тебе до себе.

Але не судилося його планам здійснитися. За кілька місяців бабусі не стало…

Після поминок Ліда приїхала до села. Тепер вона часто була там, адже треба було вигідно продати будинок свекрухи. Здавалося, це байдужу жінку не торкає нічого: ні старенькі речі, ні сімейні фотографії, які вона дбайливо зберігала. Сусіди докірливо дивилися на Ліду і навіть не віталися з нею. Між собою говорили, що цій жінці зло повернеться бумерангом, потрібен лише час.

Ліда ж почувала себе нарешті вільною та щасливою. Будинок вона продала за нечувані гроші, адже він був добротний і добре зберігся (недаремно літня свекруха стільки зусиль приділяла господарству). За отримані зі спадщини гроші Ліда думала купити синові квартиру. Адже він скоро мав одружитися, а перед сватами хотілося показати себе багатими та впливовими людьми.

Ліда готувалася до приїзду майбутньої невістки. Купила собі нову сукню, приготувала багато різних страв. Стіл ломився від частування: тут і голубці, і котлети, і м’ясо.

Ось настав довгоочікуваний вечір, і у двері зателефонували. Ліда стрімголов побігла відкривати. Вона була дуже рада бачити дорогого сина і відразу ж почала його обіймати. Поруч із ним стояла дівчина невеликого зросту і пильно розглядала Ліду крізь скло окулярів.

– Проходьте, діти дорогі. Голодні, мабуть, із дороги. Мийте руки та гайда за стіл, — запросила гостей Ліда.

Але невістка, подивившись на частування, ні до чого навіть не торкнулася. Ліда була здивована, але син пояснив, що Аліна не їсть ні риби, ні м’яса.

– А майонез взагалі отрута для організму. Та й пиріжки у вас, я дивлюся, так і розпливаються в олії, — зневажливо сказала Аліна. Тепер молодь поголовно виступала за здоровий спосіб життя.

У Ліди на очах виступили сльози, адже вона так прагнула приїзду дітей! Жінка вважала, що наречена сина хоча б з ввічливості мала спробувати частування. Але дівчина лише схопила зі столу яблуко, голосно вкусила його і сказала:

– Я піду відпочину, дуже втомилася з дороги.

Син ще 10 хвилин посидів із батьками та побіг за коханою в іншу кімнату. Ліда не могла втриматися, щоб не підслухати їхню розмову.

– Коханий, я подумати не могла, що все так занедбано. Пам’ятаю, ти попереджав своїх батьків… Але я ніколи такого не бачила. Навколо такий несмак, начебто люди в іншому столітті живуть. Добре, що  ти вибрався звідси.

Тільки Ліді і на думку не спало, що тепер вона була на місці нещасної свекрухи, яку вона уникала все життя. Жінка вважала, що життя несправедливо з нею обійшлося, і звинувачувала в цьому всіх довкола, крім себе. Не знаємо, чи зрозуміє колись Ліда, що зло у будь-якому разі повернеться бумерангом.