Поки донька була на роботі, познайомилася із майбутнім зятем. А через дві години дізналася, що ніякого зятя і не існує

Щопонеділка Ганна Миколаївна брала повні сумки з продуктами та їхала до міста, де жила її молодша дочка Маша.

Закінчивши інститут, дівчина влаштувалась на хорошу роботу і вже через рік придбала у кредит квартиру. І як дочка не просила маму не везти їй “гуманітарну допомогу”, мати не могла почуватися спокійною, коли згадувала порожній холодильник доньки. Хіба витримає таке материнське серце?

Тому по понеділках, коли дочка перебувала на роботі, жінка приїжджала з повними сумками до її квартири, трохи там господарювала, а ввечері вони разом вечеряли, і донька відвозила матір на останній автобус. Ганні Миколаївні, яка, вийшовши на пенсію, сумувала за активним життям, така традиція дуже подобалася.

Того понеділка спочатку все було як завжди. Мати з важкими сумками на ліфті дісталася сьомого поверху. Нахилилася до килимка під дверима, де дочка залишала ключ, бо мати боялася брати його із собою, щоб не втратити. Підняла коврик, але ключа на місці не виявилося. Тут жінка побачила, що двері в квартиру прочинені.

“Мабуть, донька прийшла на обід”, – подумала Ганна. І, зазирнувши до коридору, крикнула: “Маша, це ти?”.

Яке ж було її здивування, коли з вітальні в штанах, але з голим торсом виглянув високий симпатичний хлопець. Ганна Миколаївна завмерла біля дверей, навіть боялася дихати.

“Доброго дня, проходьте, – привітно посміхнувся незнайомець. – А ми з Машенькою не можемо вас дочекатися. Вона навіть назустріч побігла, мабуть, ви з нею розминулися. Вона дзвонила вам, але не додзвонилася. Хотіла попередити, що на роботу не пішла, бо хоче повідомити вам важливу новину”.

Почувши ім’я дочки, жінка нарешті зрушила з місця і увійшла до квартири. Молодий чоловік тим часом одягнув футболку та взяв у неї сумки. На вигляд хороший хлопець Невимушений тон і природна поведінка гостя привели Ганну до висновку, що, швидше за все, це хлопець Марії. А ще мати згадала, що донька нещодавно натякала, що, можливо, незабаром дехто з ким її познайомить.

Ганна Миколаївна пильно подивилася на потенційного зятя. “На вигляд добрий хлопець, правда, худий. Напевно, живе в гуртожитку, важко працює. Нічого, ми з Машею швидко це виправимо”, – подумала жінка і щиро усміхнулася.

“Валерій”, – тим часом представився він, чемно схиливши голову.

“Несіть, Валеро, сумки на кухню, – заметушилася Ганна Миколаївна. – Там у мене зверху пиріжки, частуйтесь, будь ласка”.

Дістаючи смаколики, жінка сипала питаннями:

“А де ви познайомилися? Разом працюєте? Ви місцевий? А батьки ваші знають про мою Машеньку?”.

Валера, уплітаючи пиріжки, розповів, що родом він із цього міста, вже понад два роки працює з Марією, з яких рік вони зустрічаються. А його батьки від неї у захваті.

Ганна Миколаївна була дуже здивована, що її молодша дочка така потайлива. Тим часом хлопець підвівся з-за столу. Він сказав, що вирішив піти зустріти Машу.

Минуло півтори години, Ганна, як і раніше, залишалася одна. І тоді вона зателефонувала дочці, яка прибігла додому. Як з’ясувалося, жодного Валери вона не знає, нікого у квартиру не впускала. Заспокоївшись, дочка перевірила, чи все на місці. Виявилося, що злодій прихопив із собою кілька золотих прикрас та грошову заначку.

“Головне, що з тобою нічого поганого не трапилося”, – заспокоювала Маша маму.

“Обікрав, та ще й наївся моїх пиріжків!” – обурювалася Ганна Миколаївна, описуючи поліцейському “зятя”.

Звичайно, тепер залишати ключ під килимком мати з донькою вже не будуть. –