Мама вирішила кардинально змінити життя. Ні з ким не порадилася, нас із сестрою підвела, а тепер не розуміє, чому ми скривджені

У мене є мама та рідна сестра. Тата не стало п’ять років тому. Ми з сестрою вже дорослі, їй тридцять два роки, мені двадцять дев’ять років. У нас уже свої сім’ї та діти. Але завжди намагалися підтримувати стосунки та допомагати один одному.

Сестра із чоловіком свого житла не мали, після весілля вирішили збирати на іпотеку. Ішло важко, бо доводилося ще винаймати квартиру. До наших батьків вони не пішли, тому що тато вже хворів і зайві люди в їх з мамою квартирі були не потрібні. А у батьків її чоловіка місця не було – там ще двох дітей ростили.

Я тоді вже жила зі своїм хлопцем. У нас квартирне питання не стояло, жили в нього. Забезпечували себе самі, з батьків нічого не трясли. Ще й намагалися допомогти моєму татові, додаючи гроші на ліки та процедури.

Думали одружитися, але вирішили, що це не вдалий час. Я вірила, що тато ще одужає, ось тоді вже можна буде зіграти весілля. Але цього, на жаль, не сталося.

Це взагалі був якийсь незрозумілий смутний час. У мене були проблеми на роботі, мама була розбита горем після втрати коханого чоловіка, а у сестри сталася незапланована вагітність.

Якби мене тоді не підтримував мій наречений, я навряд чи змогла б зберегти розум. Все це давило важким пресом. Трималися тоді лише на підтримці один одного, вона нам усім була дуже потрібна.

Маму намагалися не чіпати зайвий раз, тому що вона за минулі пару років догляду за батьком, що хворіє, витратила багато душевних сил, а його втрата її мало не дoбилa. Ми її відвідували, намагалися розповідати лише радісні новини, але в нас із цим було туго.

Але коли сестра сказала, що чекає на дитину, мама ніби ожила. Стала жваво цікавитися її самопочуттям, відчитала, що сестра так негативно ставиться до цього.

– Так ми з чоловіком хочемо дитину, але куди нам із нею зараз? Свого житла немає, знімаємо, накопичуємо на іпотеку, а тут я ще в декрет піду, – журилася сестра.

Мама тоді й запропонувала сестрі із чоловіком переїхати до неї. Це явно краще, ніж винаймати житло.

– Ви так бодай зможете зберегти те, що вже встигли назбирати. А так це все проїдеться швидко, всі праці нанівець. Живіть зі мною, поки на своє житло не назбираєте, – переконувала мама, але сестра і сама була вже згодна на її пропозицію. Це був вихід із такої важкої ситуації.

У мене згодом теж усе налагодилося, я змогла поміняти роботу, і після народження племінниці ми з моїм чоловіком узаконили стосунки. Пишного весілля не робили, але все одно посиділи чудово.

Коли дочці сестри було два роки, я завагітніла і в належний термін народила. Планувалося, що я в декреті відсиджу належні три роки, бо ситуація дозволяла – чоловік добре заробляв, квартира була своя, чому б і не посидіти з дитиною.

Фірма чоловіка збанкрутувала, і йому терміново довелося шукати нову роботу. Знайти-то він її знайшов, але ось зарплата там була істотно нижчою від того, що було. Грошей стало банально не вистачати. Я почала шукати якісь підробітки вдома, але з дитиною на руках багато не вдавалося попрацювати.

Мама про нашу ситуацію знала і сама запропонувала вихід.

– У сестри дитина в садок ходити почала, тому я можу з другою онучкою тепер допомогти. Давай виходь на роботу, а я вже подивлюся за малюком.

Звичайно ж, я погодилася. Це було найбезболісніше рішення в ситуації, що склалася. Мама сиділа з онукою, а я вискочила на роботу.

І ось коли все у всіх начебто стало налагоджуватися, мама оголошує, що продає свою квартиру і їде закордон, ближче до теплого моря. Отетеріли всі – і я, якій вона обіцяла досидіти з онукою до садка, і сестра, якій мати обіцяла, що вони зможуть у мами жити доти, поки на свою іпотеку не накопичать.

– Я вам і так зробила дуже багато. Грошей на іпотеку ви назбирали, скільки вже – це не моя справа, я вам можливість дала. Як і в тебе з чоловіком, був час поправити своє фінансове становище. А тепер хочу пожити для себе.

– А нічого, що ми частину грошей із накопичень витратили на ремонт у квартирі, яку ти зараз продаватимеш? – вирувала сестра.

Судячи з маминої реакції, нічого. Вона продовжувала гнути свою лінію та дала сестрі з сім’єю місяць на переїзд. Їм довелося спочатку переїжджати на оренду, потім брати іпотеку на менш вигідних умовах, вирішивши, що це менше зла.

А нам із чоловіком довелося екстрено викликати до себе на допомогу свекруху, яка жила за дві тисячі кілометрів від нас. Та взяла декрет і сиділа з онукою до садка, зрідка їдучи побачитися з чоловіком. Мені ж на роботі ясно дали зрозуміти, що якщо я піду назад у декрет, то можу відразу починати шукати нове місце.

Ми впоралися, і зараз і у нас із чоловіком, і у сестри все йде добре. Діти ростуть, іпотека сплачується, робота працює. З мамою ніхто з нас спілкуватися не хоче, а вона намагається зрозуміти чому.

А як пояснити дорослій людині, що свої обіцянки, від яких залежать інші