Невістка постійно нагадує синові, що вони живуть у її квартирі, а потім дивується, що він там нічого робити не хоче

Володя з Інною розписалися п’ять років тому, і син пішов жити до дружини. Я не стала його відмовляти, хоч і вважала, що він робить дурість. Невістка вже не раз на той момент показала, що вона любить тикати всім у ніс своїми перевагами. І квартира її, і готує вона чудово, і на роботі її цінують.

Я казала синові, що краще б їм взяти в іпотеку спільну квартиру, щоб він там теж відчував господаря. Пояснювала тим, що поки що молоді, можуть нормально собі дозволити платити іпотеку, а квартира невістки потім перейде дітям, буде хороший старт у житті.

Володя тільки морщився і казав, що вішати собі ярмо і влазити в борги перед банком вони не вважають за потрібне. Молоді вирішили, що просто поки що відкладатимуть гроші на покупку ще однієї квартири, адже їм зараз не горить, і де жити є.

Доводити свою правоту – це налаштовувати сина заздалегідь проти його дружини. Навіщо починати сімейне життя зі скандалів? Я своєї позиції відстоювати не стала. Люди дорослі, самі розберуться. Та й жили вони спочатку добре, не сварилися. То навіщо б я нагнітала обстановку?

Потім приблизно за кілька років у них почалися конфлікти. У сім’ях, особливо молодих, таке буває. Домовлятися люди ще не навчилися, кожен доводить свою правоту. Багато хто, гадаю, через це проходили. От і моїх молодих ця доля не минула.

І при кожному такому конфлікті невістка заявляла, що якщо чоловікові щось не подобається, то він може збирати речі та йти, бо у своїй квартирі вона такого ставлення до неї не потерпить.

Володя у мене терплячий, але є межа. Він раз промовчав, другий проігнорував, а потім якось зібрав сумку і приїхав до мене. Таке дійство почало повторюватися регулярно. Невістка встає в позу – вона ж господиня квартири, а син скрипить зубами та їде з сумкою до мене. А куди йому подітися?

Я його, звичайно, приймала, спочатку навіть не говорила нічого. Але коли зрозуміла, що такі прогулянки з валізою стали вже регулярністю, відчитала від щирого серця. Теж мені – голова сім’ї.

Бігає від мами до дружини та назад. Сказала, щоб більше такого не було – нехай сідають та вирішують конфлікти на місці. А якщо не можуть, то нехай розлучаються. Наступного разу я його пущу до себе лише зі свідченням про розлучення.

Синові, мабуть, стало соромно, якось вони втрясли конфлікти. Принаймні до мене Володя бігати перестав. Зате через якийсь час почала телефонувати зі скаргами невістка. Говорила, що чоловік зовсім нічого не хоче робити по дому.

Вони ремонт затіяли. Планували вони його давно, але всі гроші накопичували, щоб не розмазувати цей захід, а швидко взятися і одним прийомом зробити усі роботи. Грошей назбирали, а тепер Володя нічого робити не хоче. Тобто вони щось почали робити, посварилися, син і псіханув. Сказав Інні, що її квартира, хай вона й робить.

Тепер Інна не знає, як це питання вирішити, тому мені й дзвонила скаржитися. А що я зроблю? Вона чоловіка носом натикала, відбила бажання щось робити, наголошуючи постійно, що він на чужій території. А тепер ображається, що він нічого робити не хоче. Та я теж не захотіла б при таких вступних.

Порадила я невістці частіше язик за зубами тримати і думати, що вона чоловікові каже. А то так скоро вона не лише без ремонту залишиться, а й без чоловіка. Але сама лізти в їхні розбирання відмовилася. Мені біганини з валізою вистачило свого часу.

Не знаю, як мене Інна зрозуміла, але якимось чином вони змогли з сином помиритися, ремонт зробили. Начебто все налагодилося, стали далі жити. Але мабуть невістку ця ситуація нічого не навчила.

Нещодавно син прийшов знову з валізою. Я нагадала, що обіцяла пустити його лише після розлучення, а Володя буркнув, що воно уже не за горами. Мовляв, добилася Інна свого. І більше нічого не сказав.

Я дзвонити невістці, бо такого сина я ще не бачила. Додзвонилася, вона носом хлюпає. Розповідає, що посварилися вони, бо чоловік у хаті робити щось відмовлявся. Ні полицю повісити, ні шафу зібрати, ні дверцята підкрутити.

Ну Інна свою улюблену пісню і затягла, що мовляв, живеш у моїй квартирі, а навіть палець об палець не вдариш, та що це таке. На що й отримала відповідь. Інна випалила, щоб тоді він збирав речі і залишив її квартиру, що син і зробив. Тільки невістка такого не чекала.

Ось попереджала ж я її – думай, що кажеш. П’ять років людині тикати тим, що вона гість у твоїй квартирі, що ти господиня, ну кому це сподобається? Інна просила, щоб я з сином поговорила, але я відмовилася. Нехай сама приходить і мириться, якщо вона цю кашу заварила, їй і розхльобувати.

Синові я, звичайно, пару лагідних таки сказала. Не по-чоловічому він повівся, треба конфлікти навчитися інакше вирішувати. Може тепер обидвоє подумають над своєю поведінкою, щось зрозуміють і візьмуть уже в іпотеку спільну квартиру, щоби не було таких дурних сварок.