Те, що відбувається з Україною, ставлення до нашої біди, деяких, так би мовити, партнерів, дуже нагадує життя тварин в дикій природі. Наведу два приклади

Ура, після п’ятигодинних “гарячих суперечок” ті, що верховодять у ЄС милостиво дозволили Україні рухатися на шляху до євроінтеграції. Ура, нас нарешті визнають європейцями.

Однак, те, що відбувається з Україною, ставлення до нашої біди, деяких, так би мовити, партнерів, дуже нагадує життя тварин в дикій природі.

Приклад перший – йде велике стадо крупних антилоп з великими рогами, а прямо серед них бігають хижаки, обираючи здобич. І ніхто з антилоп й вухом не поворухне, навіть якщо на якусь козу нападуть. Головне на них.

Приклад другий – на невеличкого буйвола, вочевидь, теля, напала левиця. Та телятко не здається, відбивається. А неподалік спокійно спостерігають за цим три дорослих бика. Ну може не мовчки спостерігають, а десь так мугикають, мовляв, глибоко занепокоєні, стурбовані.

Хоча кажуть, що тварини не мислять, але мені здається, я вловив їхні думки. Ну, мовляв, зараз левиця зжере теля і нас не чіпатиме. А те, що левиця з часом проголодається і прийде по них, не доходить.

Так само і з деякими нашими партнерами. Україна зараз, по суті, сама успішно бориться з pocійським ведмедем, який ніяк не може нажертися. Про це ми не раз попереджали партнерів, але вони поки поводяться як те стадо антилоп.

Проте, не все так однозначно у природі і світі. Знаєте, коли жило таке собі гидке качення. Про нього ще Андерсон писав. Його не визнавали інші птахи, відганяли його. І качення перебувало на висоті, поки не виросло. А тоді на середину озерва виплив благородний лебідь такої краси, що усі інші птахи уклонилися йому.

Лебідь – це Україна, котра тепер самотужки намагається вижити. Але ми боремося не для того, щоби потім нам хтось кланявся. Ми боремося за життя, котре у нас забрати може і має право тільки Бог.