Моя дочка не хоче бути щасливою і відмовляється від пропозиції вийти заміж

Перший чоловік моєї Інни – Павло – був, відверто кажучи, поганою людиною. Він був лінивим, вічно незадоволеним егоїстом. Паша постійно знаходив мутні способи заробітку: то продавав якісь запчастини, то прикраси, які десь скуповував за низькою вартістю. Він постійно скаржився, що йому не вистачає грошей, але на постійну роботу навіть не намагався влаштуватися.

Інна спочатку ходила на дві роботи, а потім завагітніла та пішла в декрет. Щойно народилася моя онука Наталя, грошей стало катастрофічно не вистачати. Якщо раніше Інна дозволяла Паші купувати у вихідні його улюблене бельгійське пиво та мисливські ковбаски, то тепер вона щільно «прикрила краник».

Донька розуміла, що гроші необхідні, насамперед, на одяг та потреби для дитини. На всі претензії чоловіка вона відповіла:

– Хочеш пива – йди та зароби!

Через пару місяців «сухого закону» Паша мовчки зібрав речі та пішов з дому. Він вважав себе приниженим.

Минали роки. Наталя дорослішала, Інна вийшла на роботу. У доньки з’являлися шанувальники, але вона нікого близько не підпускала до себе. Занадто болючим було розлучення, після якого Павло тільки й шукав способи не платити аліменти .

Але час лікує. І через п’ять років після розлучення Інна познайомилася з Артемом. Він був тихий, скромний, але діяльний. Він не зізнавався доньці у великих почуттях, а допомагав вчинками. Варто було Інні заїкнутися, що в неї зламалася духовка або порвалася ручка на сумці, Артем тут же приходив із подарунком у вигляді нової духової шафи чи сумочки.

Якщо треба було посеред ночі відвезти Наталку до лікарні, Артем одразу ж приїжджав машиною. Він був схожий на чарівника, що виконує бажання. Причому мрії маленької Наталки він також з легкістю виконував, регулярно залишаючи на порозі квартири нову ляльку чи коробку з солодощами.

Артем знав, як Інна не довіряє чоловікам, але вирішив поставити їй пряме запитання.

– Ти не перестаєш мене дивувати, Інна, – сказав Артем. – Скажи, а ти готова зробити виняток для одного закоханого чоловіка?

Інна зам’ялася:

– Я не знаю.

– Давай я конкретніше поставлю своє запитання, – після цих слів Артем опустився на одне коліно і вийняв з кишені коробочку з кільцем. – Інна, ти вийдеш за мене заміж?

Виникла пауза. У пошуках підтримки Артем звернувся до маленької Наталки:

– Як ти гадаєш, мама погодиться? Ти хочеш, щоб ми жили втрьох?

– Так! – Вигукнула дівчинка.

Але Інна була менш зговірливою.

– Артем, мені треба подумати. Не можу я так одразу ухвалити рішення.

– Але чому? Хіба я зовсім тобі не подобаюсь? Я люблю тебе, люблю Наталку і готовий оберігати вас усе своє життя. Я обіцяю, що ви ніколи ні чого не потребуватимете. Все, що тобі потрібно зробити, це відповісти «Так!».

– Вибач але я не можу.

– Я розумію. Тобі потрібен час. Я готовий почекати. Післязавтра я їду у відрядження на кілька днів. Ти маєш тиждень, щоб все обміркувати. Я прийму будь-яке твоє рішення. Ну, я пішов, – підморгнувши Наталці, сказав Артем. – Кільце нехай залишиться тут. Я вибирав його спеціально для тебе і міняти не стану.

Після того як Артем пішов, донька зателефонувала мені і розповіла все в деталях. Я слухала її протягом двох годин і не могла зрозуміти, чого Інні не вистачає для щастя із цим чоловіком.

Вона називала його красивим, розумним, добрим, уважним та щедрим. Інна зізналася, що він – єдиний чоловік, якому вона довіряє. Мені здалося, що моя дочка свідомо прирікає себе на самоту, ніби вона має нести тяжкий хрест.

Я навіть відчула свою провину за те, що виростила Інну у неповній сім’ї. Можливо, якби у неї був хороший батько чи вітчим, вона по-іншому ставилася б до Артема. Але як мені переконати її прийняти пропозицію вийти заміж? Не силою ж її тягнути до РАЦСу.