Купили будинок, потоваришували з сусідами, але ті вирішили нас ще й розвести на гроші. Довелося зуби показувати

Ось правду кажуть, на чуже не зазирай, свого не віддавай, тільки тоді поважатимуть тебе. Коли ми купували будинок, спеціально консультувалися у юриста та оплатили послуги ріелтора, щоб потім жодних несподіваних спадкоємців та претензій не вилізло.

Документи наші фахівці перевірили ретельно, жодних боргів не виявили, складнощів у продавців теж не було, жодної спірної ситуації. Тож ми оформили угоду з чистою совістю та колишні власники, люди вже у віці, благополучно відбули до дітей в Америку назавжди.

Ми потроху освоювалися, обзаводилися господарством та наводили затишок на ділянці. Здружилися із сусідами, ніколи не відмовляли їм у проханнях огірки полити чи щось із міста привезти. І самі могли розраховувати, що вони нам щось підкажуть чи зайвою розсадою поділяться. Хіба не такими мають бути добрі стосунки?

І ось якось сидимо ввечері, чаююємо, як сусідка раптом каже:

– Тань, ми вас не турбували, але вже два роки ви тут. Пора б половину грошей за паркан повернути!

– Який ще паркан? — Я навіть ложку впустила у варення.

– Ну як це, у вас був дерев’яний паркан, ми з попередніми мешканцями скинулися, але вони так і не віддали половину суми, коли їхали, сказали, до вас всі питання.

Цікавенько, що ж ці питання відразу не поставили? Я просто розуміла: сусіди нову машину в кредит взяли, от і знадобились гроші. Сьогодні “за паркан”, завтра буде за гній або ще щось.

Я зателефонувала юристу та ріелтору, що допомагали мені з угодою.

Ті здивувалися: будинок продавався із парканом? Хазяї про борг не сказали? Поставлено було до угоди? Хто ставив, можна дізнатись?

Хтось ставив, сусіди мені говорити відмовилися. Ну, не в курсі вони, у кого паркан замовляли.

І паркана того, до речі, давно немає. Нам із чоловіком він не сподобався, ми його знесли і новий поставили за свій рахунок, навіть не спало на думку у сусідів гроші просити. Адже їх і старий влаштовував. Не так правда, щоб заборонити його зносити.

Ріелтор пояснив: за законом будинок із парканом було куплено, значить, ми за нього колишнім власникам заплатили, а їх домовленості нас не стосуються.

Сусідка закипіла, почала загрожувати судом. Пояснила, мовляв, у селі так не робляться, можна й проблем отримати.

Ну, якщо така справа, підняли ми старі фотографії, залучили фахівців. Виявилося, він стояв на нашій території, навіть на півметра глибше, ніж треба. Ми новий ставили за межами колишнього паркану. Виявляється, сусіди поквапилися, пересунули ще колишній, як тільки старі власники поїхали, а ми ще не перебралися, хто там під снігом, купуючи деталі, бачить?

Загалом, доведеться їм наш паркан на місце власним коштом переносити. А власність визначається просто: на чий бік стовпа, того й паркан. Наш, себто. Така ось історія про жадібність.