Чоловік наполегливо ігнорував усі свята і залишав мене без подарунку, доки я не стала дарувати їх собі сама і, зізнаюся, жити стало набагато легше. Все-таки для жінки дуже важливо почуватися коханою та бажаною, але найважливіше, на мій погляд, любити саму себе

Мені 36, чоловік – мій ровесник. Відносини у нас розпочалися ще у старших класах школи. Одружені ми вже теж досить давно, понад десять років. Звісно, ​​з початку стосунків бувало всяке: сварилися, мирилися, але завжди намагалися зберегти сім’ю.

Через стільки років стосунків та шлюбу романтикою вже й не пахло, зникла вся пристрасть та вогник. Чоловік перестав дарувати подарунки на День закоханих та 8 березня. Ні, він не залишав мене зовсім без уваги, але я зараз говорю про якісь саме романтичні сюрпризи, маленькі приємності, яких на початку стосунків було багато. Спочатку мене це дуже засмучувало.

– Навіщо витрачати гроші на ці непотрібні речі? Квіти зав’януть, а цукерки чи шоколад я тобі й так куплю, – казав мені чоловік щоразу, коли я натякала, що чекаю букета квітів або щось у цьому дусі як подарунок до якогось свята.

Так тривало кілька років поспіль і це мене дуже засмучувало. Олії у вогонь додавали мої колеги по роботі. До речі, працюю я в жіночому колективі, тому після таких свят, як 14 лютого та 8 березня, тема подарунків обговорювалася з особливою пристрастю.

– Мені чоловік подарував сережки! Такі красиві, я мало не збожеволіла! – вигукувала одна.

– А мені подарував набір косметики, який я давно хотіла, – хвалилася інша.

Слухаючи розповіді колег, мені завжди ставало ще прикрішк. Все закінчувалося тим, що я сама себе накручувала, приходила сумна додому і іноді справа навіть доходила до сварок з чоловіком.

Я далеко не скандалістка, завжди намагаюся згладжувати гострі кути і уникати скандалів, але коли колега розповідає про те, який красивий букет їй подарував молодий чоловік або хвалиться новими прикрасами, мені стає дико прикро від того, що я не отримую взагалі практично ніяких подарунків і уваги.

Відразу почуваюся якоюсь неповноцінною і мене починають гризти думки про те, що я цілком байдужа для свого чоловіка.

Адже я не прошу якихось надприродних дорогих подарунків, брязкальців, я була б щаслива отримати невеликий букетик квітів або коробку цукерок до дня закоханих. Але чоловік наполегливо не розумів цього. Він взагалі скупий на компліменти, вважає квіти марною тратою грошей, хоча знає, що я їх дуже люблю.

До речі, заробляємо ми з ним приблизно однаково, весь сімейний бюджет ділимо навпіл. Квартира, машина, дача – все це куплено разом у шлюбі.

Одного разу мені це просто набридло. Я багато разів намагалася розмовляти з ним, і натякала, і говорила про все прямо в лоб, але це не допомагало. Будь-яка жінка погодиться з тим, що брак романтики та уваги завжди погано позначається на взаєминах.

Минулого року на 14 лютого я так і не дочекалася навіть простого вітання словами.

– Ой, та ми з тобою разом стільки років, це вже не для нас свято, – сказав мені чоловік із ранку замість привітання.

У той момент мій терпець урвався. Я пішла в магазин і купила сама собі букет із 13 красивих червоних троянд. Вдома чоловік розкрив рота від подиву.

У відповідь на обурення я сказала, що це мій подарунок собі на день закоханих. Щось стукнуло мені в голову, і я зрозуміла, що себе треба любити найбільше на світі, тоді й інші люди будуть ставитися до тебе так само.

Сказала чоловікові, що і на 8 березня подарую собі букет квітів, порадую себе сама подарунком, якщо мій чоловік не палить бажанням цього робити.

Як не дивно, варто було один раз собі купити розкішний букет, чоловік заворушився і в той же вечір різко змінив своє ставлення до «марних витрат». Приніс мені букет квітів. Сказав, що, якщо для мене це так важливо, то частіше мені їх даруватиме. Напевно, соромно стало.

Думаю, що правильно вчинила. Зараз чоловік став частіше балувати мене якимись маленькими сюрпризами та увагою, стосунки стали теплішими та ще міцнішими.