Сестра ображена на мене та маму, бо вважає, що остання неправильно розділила гроші після продажу квартири. Чомусь вона вважала, що їй мама мала віддати більшу частину виручених коштів, тоді як мама все розділила порівну

Поліна – моя старша сестра. Вона з самого дитинства вважає, що після моєї появи на світ вона вічно на других ролях, хоча це далеко не так. Просто раніше все діставалося їй, а потім батьки ділили між нами в рівних частках. Але сестрі завжди здавалося мало.

Якщо мені мама щось купувала, то сестра вимагала собі покупку або дорожче, або в подвійному розмірі. Пояснення, що сім’я не має грошей, щоб виконувати її примхи, сприймалися неадекватно. Поліна відразу ж починала скиглити, що мене мама та тато люблять більше.

До честі мами та тата можу сказати, що вони не піддавалися маніпуляції сестри. Тому обділеною я себе ніколи не відчувала, як і несправедливо скривдженою. А ось у Поліни завжди були претензії. Вона навіть цукерки в новорічних подарунках перераховувала і порівнювала, і не дай Боже батьки хоч на одну цукерку помиляться не на її користь.

На її думку, мені завжди діставалося все найкраще, і навіть обмін справу не змінював. Сестру влаштовував лише один варіант – їй усе, мені нічого. Тільки тоді вона була задоволена.

Таке щастя впало на неї лише один раз у житті. Я сильно забила на навчання класі в сьомому, тому в одному з півріччі мої оцінки шокували навіть мене саму. Як покарання батьки залишили мене без новорічного подарунка.

Мені здається, це був найкращий новий рік у житті моєї сестри. Вона просто світилася від щастя, демонстративно лопаючи солодкий подарунок та перебираючи нову косметичку. Але більше таких задоволень сестрі я не приносила.

Зараз мені вже двадцять шість років, сестрі двадцять дев’ять, а вона все ще займається дурницями, вічно перераховує, кому що дісталося від батьків. Тепер уже тільки від мами. Хоча кожна з нас має свою сім’ю, Поліна вже сама двічі мама, але дитячих ревнощів вона так і не залишила.

Після смерті батька мама вирішила, що їй одній в трьохкімнатній квартирі важко. По-перше, все нагадує про тата, по-друге, прибирати її важко, по-третє, велика комуналка. Тому мама переїхала до квартири бабусі, яка до цього стояла закрита, а троячку виставила на продаж. Після операції вона невелику частину грошей залишила собі, а інше порівну поділила між нами.

Для нас із чоловіком це була приємна несподіванка. Ми змогли взяти іпотеку. А сестра залишилася незадоволеною, втім, як і завжди.

– У Марини ні кошеня, ні дитини, а ти їй віддаєш таку суму, як і мені. Чи про своїх двох онуків ти вже забула?

– Не забула, але в мене дві дочки, між якими порівну поділила гроші. Я могла б взагалі не продавати квартиру, тоді нікому нічого не дісталося б, – спокійно відповідала мама, яка звикла до вічного невдоволення Поліни.

– Могла б і не продавати, а просто нам віддати квартиру. У мене двоє дітей, нам доведеться взяти іпотеку, щоби розширити житло. А якби ти віддала мені гроші, то нам не довелося б так викручуватися.

– Ще раз – у мене дві дочки…

– Так, тільки одну ти явно любиш більше!

Розмова вкотре закінчилася істерикою Поліни, яка й слухати нічого не хотіла. На її думку, у неї двоє дітей, а в мене жодної, тому вибір мами мав стати очевидним – віддати все на користь сестри.

– Але якщо тобі начхати на онуків, то більше вони до тебе їздити не будуть. Чекай, коли твоя улюблена Маринка народить! – кинула мамі сестра і вискочила, грюкнувши дверима.

А я скоро народжу. Місяців за сім. Я хотіла відразу цю новину розповісти, але Поліні так не терпілося з’ясувати стосунки.

Найбільше мені шкода не маму, яка давно звикла до таких її “особливостей”, а племінників, яких така неврівноважена мати може виховати. Поки вони маленькі, і нічого не помітно, але ж діти ростуть.