Брату мало іпотеки, він ще й кредит узяв, щоби купити дружині на 14 лютого крутий телефон. А потім у мами на їжу гроші зичити буде

Я маю молодшого брата, якому виповнилося цього року двадцять п’ять років. У такому віці вже тупість складно списати на те, що він маленький хлопчик, порозумнішає ще. Якщо до цього часу не порозумнішав, то надії вже немає, мені так здається. А жодних натяків на те, що брат порозумнішав немає.

Дичину, яку він творив у школі, я навіть згадувати не хочу. Це було навіть не хуліганство, а відверта тупість. Мама до школи ходила як на роботу. Сподівалися, що після армії він повернеться хоч трохи серйознішим, все ж таки якийсь період становлення, але дарма, яким йшов, таким і повернувся. Тільки понтів побільшало – він же служив.

До армії брат сидів удома і вдавав, що шукає роботу. А мама також вдавала, що вона йому вірить. Годувала, давала грошей на гулянки і тільки зітхала.

– Та куди він зараз влаштуватися може? Йому в армію йти, до того ж, неповнолітній він зараз. Візьмуть неофіційно, змусять працювати, а потім обдурять.

Я не бачила нічого дивного, щоб брат працював. Йому корисно, хоча б чимось був би зайнятий. Але сперечатися з мамою толку не було.

Після армії брат півроку відпочивав. Потім виявив бажання піти вчитися. Вступив на очне навіть, правда, платно. Але мама все одно тішилася – хлопчик на шлях виправлення встав. А мені здається, що брат був готовий навіть народити, якби це допомогло йому не працювати.

– Одумався, слава тобі, Господи, нехай вчиться. Якось прогодую, – раділа мама, хоча я приводів для радості не бачила ніяких.

На третьому курсі братові набридло вчитися, зате захотілося одружитися. Зі своєю одногрупницею він і вирішив одружуватися. Її батьки були не в захваті від ідеї, але чомусь підтримали молодих, як наша мама.

– Нехай їх, зате серйознішим стане, про сім’ю дбатиме, – заспокоювала себе мама.

Молоді одразу заявили, що жити з батьками не хочуть. Смілива заява для людей, які жодного дня у своєму житті не працювали. Але батьки з обох боків напружилися і знайшли грошей на перший внесок по іпотеці, за умови, що молоді будуть платити суму, що залишилася, самі. Звичайно ж, вони пообіцяли. Навіть на роботу влаштувалися.

Весілля зіграли, квартиру їм взяли, на довге та щасливе життя благословили, здавалося б, а чого ще? А тепер обом сім’ям доводиться утримувати молодий осередок суспільства, бо приблизно через півроку брат із дружиною сповістили про вагітність.

Разом: навчання ніхто не закінчив, дві маленькі зарплати перетворилися на одну дуже маленьку, а іпотека взагалі нікуди не пропала. Як і потреба на щось жити. Чудові вступні для вагітності, чи не так?

Особливо якщо враховувати, що навіть своїми маленькими грошима молода сім’я розпоряджатися не вміла. Брат отримував тисяч сім, бо ні досвіду, ні навичок, ні освіти.

З цих грошей вони з дружиною левову частку витрачали в перший же тиждень на ласощі і якісь непотрібні дрібниці, а потім ходили по батьках, робили сумні очі і просили гроші, бо треба якось платити іпотеку, та й їсти хочеться.

Батьки невістки від цієї тему відморозилися швидко. Сказали, що вони свій обов’язок виконали, та й можливостей допомагати у них особливо немає. А ось наша мама, як маленький віслюк, старанно тягне кибитку з двома дорослими лобами у світле майбутнє.

Вчора мама мені зателефонувала і поскаржилася на черговий ідіотизм у виконанні брата. Він купив дружині телефон за тридцять п’ять тисяч, бо вона дуже просила такий подарунок собі на День усіх закоханих.

– Син сказав, що дружина вже місяць йому ниє, як хоче цей телефон на День святого Валентина. А їй же не можна хвилюватись, вона вагітна. Ось він і взяв кредит, щоб купити цей телефон.

Непоганий такий подаруночок на День усіх закоханих. Справді, їм нічого не потрібно для дитини, іпотека над ними не висить, холодильник повний, комуналка завжди вчасно платиться. Тільки й турбот, що на якесь дурне свято випрошувати такі дорогі подарунки.

Я зателефонувала братові, щоб дізнатися, яким місцем він думав, коли вплутувався в черговий кредит, який йому нема з чого платити. Та й взагалі чому саме кредит, адже можна було хоча б взяти розстрочку.

– Ну, дружина рожевий хотіла, а його в розстрочку не було, – відповів брат.

– Тоді б просто не брав його і все!

– Вона попросила подарунок на день усіх закоханих, а ми ж, ну, типу, закохані.

– Ага, а потім ти підеш із мами гроші трясти, коли не зможеш заплатити кредит, іпотеку та купити їжу! Закохані вони! Ідіоти ви малолітні, – не стрималася я, ну, бо дістав.

Брат сказав, що не буде нічого просити, сам розбереться та віриться в це важко. Максимум, на що у брата вистачить фантазії, то це попросити маму мені нічого не говорити. Але я все одно дізнаюся про її порожній холодильник, який мені доведеться наповнювати.