Сестра мене докоряла, що я мамі не допомагаю, а як ближче переїхала, так зрозуміла, як сильно помилялася і в неї виникло інше питання – як я примудряюся так довго з нею поряд жити

Наша мама – примхлива і дуже розпещена жінка, чий характер із роками стає лише гіршим. Колись вона відучилася на акторку, але особливої ​​кар’єри не вийшло, за фахом вона відпрацювала лише років п’ять, зате тепер натхненно відривається, влаштовуючи рідним цілі вистави. Шкода тільки, що сюжет той самий.

Гострої потреби грошей у нас у сім’ї не було, принаймні, я цього не пам’ятаю. Тато добре заробляв, тож необхідності працювати у мами не було, але й удома вона сидіти не хотіла. Почала вести якийсь театральний гурток, а потім навіть відучилася на педагога, щоб працювати з дітьми.

Але все життя людині не вистачало драми. Тато в нас був дуже спокійна і врівноважена людина, з ним не поскандалиш, хоча мама дуже старалася, а коли зрозуміла, що безглуздо, почала відриватися на тих, хто довколо.

Діставалося нам із сестрою, сусідам, колегам, продавцям, перукарям, таксистам – мама скрізь знаходила привід для істерики та скандалу. Робила вона це з захопленням.

– Господи, ну за що ти караєш мене? Що, що я зробила, де згрішила? – ридала мама над моїм щоденником, у якому красувалася трійка з алгебри. Лише трійка, але ридань було стільки, ніби її на розстріл через це поведуть.

– Це формене неподобство! Звідки такі ціни? Хто зніс ці яйця, я вас питаю? – діставала мама продавців у магазині, хоч чудово розуміла, що ціну ставлять не вони.

Мені завжди було дуже складно кудись із нею ходити, надто багато негативної уваги мама до себе привертала. Іноді хотілося згоріти з сорому і розсипатися попелом, аби не стояти поруч, коли вона закочувала черговий скандал.

Сестра все це переносила набагато легше і простіше, я їй у цьому плані заздрила. Воно й зрозуміло було, сестра вдома мало з’являлася. Вона професійно займалася спортом і майже весь час жила в якихось таборах, то на зборах, то на змаганнях. Мамині перегини не встигали її так дістати.

У вісімнадцять років сестра вискочила заміж за офіцера і поїхала з ним у якийсь гарнізон. Зі спортом на той момент вона вже зав’язала через отриману травму.

Я ж залишилася з мамою та татом, навчаючись на останньому курсі університету. Теж мріяла, що кудись переїду, але не доля – зліг тато. Від мами допомоги мало, вона швидко втрачала самовладання, постійно плакала і більше заважала, ніж допомагала. Я почувала себе, як мати-одиначка з двома дітьми – мати, що постійно істерить, і лежачий батько.

Сестра хотіла повернутись, допомагати з батьком, але не встигла. Приїхала вже до похорону, а потім повернулася назад до чоловіка. Мама ж лишилася на мені.

Сказати, що було складно, не сказати нічого. Мама поводилася просто огидно, влаштовуючи мені шоу для одного глядача з кожної нагоди: не так подивилася, пізно прийшла, не запитала, як самопочуття, не запропонувала чаю. Рятувало лише, що вона ще й працювала, хоч так перемикала увагу.

А коли я зібралася з’їжджати до свого молодого чоловіка, який у мене якимось дивом з’явився між маминими істериками, вона влаштувала показовий “інфapкт”. Хрипіла, хапалася за серце, падала, я навіть спочатку перелякалася, що насправді із серцем погано, навіть медиків викликала, але ті жодних проблем не знайшли. А потім такі концерти стали регулярними.

Заміж я вийшла, але з моменту мого переїзду від матері, вона щодня мотає мені нерви. То в неї серце прихопило, то їй самотньо, то їй нахамили, то в неї нехороше передчуття. При цьому вона ще регулярно дзвонила моїй сестрі, щоб поскаржитися, що я її зовсім покинула. А сестра потім обурювалася вже мені.

– Невже так складно до матері після роботи зайти? Вона ж там зовсім одна. А раптом щось станеться?

– Я й так до неї дуже часто ходжу. У мене нерви не залізні. Все з нею гаразд, просто привід поскаржитися вигадала.

– Яка ж ти байдужа, – обурювалася зазвичай сестра.

Такі розмови йшли у нас років зо три. За цей час сестрі не вдалося жодного разу приїхати. Їх із чоловіком заслали в якусь глушину, звідки не щомісяця виїхати можна. А тут радісна новина – чоловіка переводять у частину, розташовану біля нашого міста.

– Господь мої молитви почув, – втирала сльози радості мама. – Тепер хоч хтось буде поряд.

Ну що я можу сказати. Сестрі вистачило двох місяців, щоб прийти до мене з вибаченням.
– Слухай, я думала, що ти перебільшуєш, коли розповідаєш про її істерики, маніпуляції та загони. Навіть не знала, що в нас така мама.

– Та вона завжди себе так поводила, просто ти мало часу вдома проводила, не встигла перейнятися. У тебе ж то збори, то змагання, а потім заміж засвистала.

Сестра відповідно покивала головою, все ще перебуваючи під враженням від маминої поведінки. Ну, зате тепер нас двоє, отже, буде легше переносити мамин характер. Я на це дуже сподіваюся.