Завжди беру відпустку взимку, щоб не їздити на ненависний город

Ще зі школи пам’ятаю ці вимушені подорожі на дачу, які терпіти не могла. На подвір’ї залишалася купа друзів, з якими мені хотілося гуляти і веселитися, але треба було їхати поливати і полоти грядки, збирати те, що вже виросло.

Брат з дитинства в цьому не брав участі, бо літо зазвичай проводив у якихось таборах. Мене чомусь у табір відправили за весь час лише один раз, хоч я й просилася.

– Ось чого ти така ледача виросла? Це ж ти собі робиш. Ягоди потім поїсти, взимку огірочки, помідори солоні, картопля своя. А ти як на каторгу сюди їдеш, – хором обурювалися бабуся та мама.

Все б, напевно, було так, але ягоди мені ніколи не діставалося, бо бабуся їх продавала на ринку, а закрутки я що тоді, що зараз не їм. Дуже рідко купую банку огірків для салату, але навряд чи заради двох банок на рік потрібно орати всю весну та все літо на тому городі.

У брата й надалі виходило відбиватися від поїздок на город. То в нього сесія і треба готуватися, то в нього особисте життя, в яке город не вписується. Я сподівалася, що закінчу школу, і в мене теж з’являться послаблення. Ну-ну, я була наївна.

– У тебе сесія місяць, та й то не кожен день іспити. Голову треба розвантажувати, щоб застою не було. Ось на дачі і розвантажиш. Найкращий відпочинок – зміна роду діяльності, – повчально говорила мені мама.

Коли брат одружився, то питання про те, щоб він разом із молодою дружиною приїжджав на сімейну плантацію, навіть не порушувалися. У них і так вистачає турбот – люди працюють, на квартиру збирають, їм не до того. Натомість лопати дари городу ці люди дуже любили.

А потім дружина брата завагітніла, питання щодо дачі взагалі закрилося. Хоча я не розуміла, на честь чого. То ж дружина вагітна, а не сам брат. І навряд чи він їй якось допомагав дитину виношувати. Цілком міг би кілька разів на місяць явити своє світле обличчя і допомогти рідним. Але так думала лише я.

– Що ти! – махала на мене руками бабуся. – А раптом щось трапиться з дружиною, поки він тут? Ні, нехай уже при ній буде.

За такою логікою, братові і з роботи звільнитися треба було, бо трапиться щось може будь-якої миті, а не лише у вихідні. Але моя логіка нікого не цікавила.

Коли я закінчувала університет, племіннику вже було близько трьох років. Тоді брат у перший, мабуть, якось привіз свою родину на дачу. Я навіть здивувалася, як вони зійшли. Але все швидко стало на свої місця.

Дружина брата з дитиною гуляли серед зелені, пізнаючи світ, їли ягідки з кущів, дихали повітрям і милувалися квітами. Брат задоволений ходив поруч із ними, періодично чухаючи пузо і говорячи, як на дачі добре. А ми з мамою та бабусею у позі городників займалися прополкою. Ніхто навіть із ввічливості не спитав, чи потрібна допомога. Мабуть, боялися, що виявиться потрібна.

З того моменту я собі вирішила, що ноги моєї на цьому довбаному городі більше не буде. Ну, скільки можна, справді? Я півроку орю, не розгинаючись, заради овочів та фруктів, яких не їм. Зате брат мішками везе з дачі яблука, картоплю, моркву, цибулю, банками ягоди різні, а сам нічого не робить тут. Максимум приїде шашлики посмажити. Хіба це слушно?

Я влаштувалась на першу повноцінну роботу, де графік на відпустки складався заздалегідь, щоб потім не вийшло накладок з відсутністю співробітників. Усі бодалися за літній та ранньо-осінній період, а я застовпила собі відпустку у лютому. Мені його взагалі без проблем схвалили. Більше охочих не знайшлося.

Мамі та бабусі я про цей факт повідала з максимально сумним обличчям.

– Ну нічого, будеш нам у вихідні допомагати, – знайшла вихід із ситуації бабуся.

– Ні, не буду, у мене підробіток у вихідні. Я ж на іпотеку збираю, – все з тим самим сумним обличчям зітхнула я. На мене побурчали, та відстали.

І з того часу ось уже три роки я на дачі не з’являюсь взагалі. Мама обурювалася, чому це я вічно по зимі у відпустці, але я відмазалася, що багато співробітників з дітьми і весь теплий час ділять між ними, щоби дітей встигли кудись вивезти. Це маму повністю задовольнило, як не дивно.

Мук совісті я не відчуваю. Я вже майже назбирала на перший внесок, багато працюю. Так, з відпусткою рідних обманюю, але мама з бабусею самі хочуть корчитися на дачі, їх ніхто не змушує.

Тим більше, що самі вони з неї теж майже нічого не мають – майже все йде братові та його сім’ї, там же дитина, там вітаміни потрібніші. Так що дача у них не спосіб виживання, а якась безглузда звичка, яка все ніяк себе не зживе.