– У тебе тепер своя квартира, відписуй мені частку загалом, – вимагає мама. А я боюся, дуже вже мені її новий чоловік не подобається

Мама з батьком розлучилися ще в роки моєї початкової школи, чому я була навіть рада. Вони обидвоє надто імпульсивні, тому наше життя було схожим на мексиканський серіал, де все гостро, на підвищених тонах і з максимальним драматизмом у кожній ситуації. Збоку, напевно, спостерігати було б цікаво, постійна двіжуха, але жити в цьому було дуже складно.

Свого житла батьки не нажили, ми жили в орендованій квартирі. Після розлучення тато пішов до своїх батьків, а ми з мамою повернулися до її мами. Вона була дуже спокійною і стриманою людиною, я навіть не знаю, що могло б вивести її з себе. Принаймні мамині скандали на неї не діяли абсолютно.

Бабуся ще за життя половину квартири оформила на маму та половину на мене. Тому питань зі спадщиною не стояло. Після того, як бабусі не стало, ми продовжували жити у тій квартирі.

Я була ще надто мала для того, щоб замислюватися про власність. Ну, є в мене якийсь папірець з правами і є, мені від нього не жарко, не холодно. Я сприймала цю квартиру як мамину, вона була налаштована так само, але до певного моменту ми це тему не порушували.

З татом я бачилася рідко, він часто працював у роз’їздах, а з тими бабусею та дідусем я взагалі не спілкувалася. Тому навіть не знаю, коли їх не стало. Просто знаю, що тато залишився один. На моєму житті тоді це не позначилося.

Після школи я вступила до університету. У нашому місті нічого відповідного я не знайшла, тому вирушила підкорювати столицю. Я доучилася, і лише з дипломом повернулася назад до рідного міста.

Маму моє повернення втішило не сильно. У неї з’явився чоловік. який уже із нею жив. Для мене це стало сюрпризом, вона мені нічого такого не розповідала. Думала так, прохідний персонаж, але виявилось, що у них справа йде до весілля.

З мамою ми домовилися, що я живу з ними, доки не влаштуюся на роботу. Щойно з’являться гроші на оренду свого житла, я переїду. З роботою в місті було складно, але я не втрачала надії. Швидше з’їхати було і в моїх інтересах, бо маминий наречений мені дуже не подобався.

Мені мамин обранець здається двоособовим. Він навіть коли посміхається, очі все одно залишаються якимись злими. Об’єктивних причин не любити його в мене ніби немає, але мене не залишає відчуття, що з цим чоловіком щось не так. Занадто він якийсь неприродний.

Мамі ж мої відчуття до одного місця, вона вийшла за нього заміж і з нетерпінням чекала, коли я звільню квартиру. Можливість представилася за місяць, але не така, яку мені хотілося б. Звільнилася квартира батька.

Його не стало, а я залишилася єдиною спадкоємицею, тож у мою власність потрапила особиста двохкімнатна квартира. Туди я переїхала відразу після похорону тата, хоч і було важко, але краще так, ніж жити з маминим чоловіком, який напружував мене все сильніше.

Наступні півроку ми з мамою майже не спілкувалися. Я працювала та звикала до нового життя, мама насолоджувалася своїм шлюбом. Обом було ніколи. Напевно, далі все звелося б тільки до святкових привітань, але нещодавно мама прийшла до мене, щоб поговорити.

– У тебе тепер є своя окрема квартира, тому чесно буде, якщо друга квартира буде тільки моєю. Тому давай відпиши на мене свою частку.

Пропозиція прозвучала різкувато, ніби мене звинуватили в чомусь. Але цей аспект я проігнорувала, запитавши навіщо їй це переоформлення.

– Я на квартиру не претендую, живи собі спокійно. А потім вона все одно в результаті моєю стане, – промовила я.

Мама почала говорити, що їй зручніше вирішуватиме різні питання, якби вона була єдиним власником.

– А що ти з нею робити збираєшся? Продавати?

– Це не твоя справа. Ще я б перед тобою не звітувала!

Я сказала, що подумаю, але це маму не влаштувало. Ми посварились. Вона потім кілька разів ще дзвонила, нагадувала про свою вимогу. А я все ніяк не можу ухвалити остаточного рішення.

Мені здається, що в цій історії не обійшлося без маминого чоловіка. А якщо так, то все це не просто. Мені страшно переписувати на маму квартиру, я боюся, що її чоловік якось її обдурить і залишить на вулиці без усього. Але доказів у мене, звичайно, ніяких немає, тільки відчуття.

А мама з кожним разом все зліша і зліша, стосунки все гірші і гірші. Не знаю, як вчинити правильно. Мої підозри мама висміяла і сказала, що я просто заздрю, сама я незаміжня.