Приїхали до свекрухи на її прохання, щоб підтримати, так вона мені життя не дає – сплю я, бачите, занадто багато

Ми з чоловіком хоч і маємо різні біологічні ритми, але з першого дня спільного життя якось навчилися поважати чужий комфорт. За п’ять років шлюбу та два роки зустрічань жодної сварки не було з цього приводу, хоча він жайворонок, а я така ж сова.

Ми живемо в іпотечній однокімнатній квартирі, але навіть у ній примудряємося один одному не заважати. Я знаю, що чоловік о десятій вечора вже втомлений і сонний, а для мене це ранній вечір.

Але я йому не мішаю, а просто забираю свій ноутбук і перебираюсь на кухню. Там я працюю, п’ю чай, їжу, дивлюся якісь фільми в навушниках, а десь в 2-3 годині, коли мене починає хилити в сон, акуратно пробираюся спати.

Чоловік, яким встає о п’ятій тридцять, робить це майже безшумно. Теж йде на кухню, де працює, снідає, займається іншими своїми справами. Все тихо, щоб мене ще не турбувати. А я прокидаюся годині об одинадцятій, і потім ми якийсь час ще разом працюємо, а потім займаємося чимось ще.

Пощастило, що у нас обох після лoкдауну роботу перевели на віддалення, начальство оцінило плюси такої організації співробітників. Тому нам вистачає часу, який ми проводимо разом. А заробляємо ми однаково непогано.

Нас такий ритм життя влаштовує повністю. Кожен живе за комфортними йому біоритмами і не доводиться підлаштовуватись один під одного. Тому в нас рідко буває поганий настрій через недосипи та скандали на рівному місці.

Батьки наші про те, як ми живемо, особливо нічого не знають. Та й навіщо комусь розповідати, скільки ти встаєш на роботу, скільки спати лягаєш. Здорові, задоволені своїм життям, платимо іпотеку – ось і все, що батькам варто знати.

З свекрухою до останнього часу у мене були нормальні стосунки, тому що ми ніколи не жили з нею під одним дахом. Навіть у гості чоловік до неї їздив один. Це не спеціально, просто так виходило. То одне, то інше. Я особливо й не рвалася до мами чоловіка, але й спеціально не відкидалася.

Але недавно свекруха залишилася без чоловіка, і дуже тяжко переживала цю втрату. Чоловікові він не був рідним батьком, мати з ним зійшлася, коли дорослий син покинув рідну домівку. Але все одно ситуація безрадісна. Чоловік на похорон з’їздив, каже, мати зовсім погана, плаче весь час, вигляд втрачений, але з нею там сестра залишилася, яка мешкає в тому самому місті.

Сестра прожила зі свекрухою тиждень, але має свою сім’ю, тому поїхала назад. Мама чоловіка стала щодня йому дзвонити, скаржитися, що їй важко одній, вечорами погано стає, просто нестерпно. Попросила приїхати до неї пожити.

– Вам же все одно, де працювати, а так у мене буде хоч хтось поруч, думки всякі на думку лізти перестануть, – просила вона.

Справа така, непроста. Як тут людині відмовити? Зібрали потрібні речі, робочі ноутбуки, поїхали. Місце у трикімнатній квартирі знайшлося без проблем, свекруха у день нашого приїзду була щаслива, не знала, чим почастувати, куди посадити. А потім для мене почались проблеми.

Я за своєю звичкою засиділася допізна, але все робила тихо, щоб нікому не заважати, спати пішла на початку четвертої. А о сьомій ранку мене розбудила свекруха.

– Ти ж працюєш. Не проспиш? – дбайливо запитала вона.

– Ні, – говорю, – у мене робота до часу не прив’язана. Висплюсь і працюватиму.

І спробувала знову заснути. Але виспатися мені не вдалося. Свекруха врубила на всю гучність телевізор, голосно тринділа з кимось по телефону, на прохання чоловіка поводитися тихіше, замовкла, але швидко знову починала голосно поводитися.

Встала я з головним болем, невдоволена, було складно зосередитись. Свекруха моє незадоволене обличчя помітила, спитала, що таке. Відповіла, що не виспалася.

– Ну, бо графік дня собі збила. Треба вчасно лягати та вставати. Тоді й висипатимешся.

Пояснення, що у нас із нею різні поняття про нормальний графік життя, жодних результатів не принесли. Весь тиждень вона продовжує заважати мені спати, свято впевнена, що вона живе правильно, чоловік мій теж молодець, хоча і довго спить, а от я взагалі все роблю не так.

Чоловік теж намагався якось маму урезонити, просив не шуміти, але свекруха підтискала губи і говорила, що звикла так у своєму будинку поводитися, і під старість років не збирається переучуватися. Чоловікові теж несолодко доводиться, але він надів навушники, зосередився і нормально працює, а ось мені зі сном складніше. Беруші навіть купили та не допомагає.

Ще трохи, і я, певне, поїду одна додому, як би мені не хотілося цього уникнути. Моя мама вважає, що свекруха цього й добивається. Вона з сином залишиться, а я їм не заважатиму. Радить так не робити, щоб свекруха нас із чоловіком не посварила. Але якщо я залишуся, це не гарантія, що ми не посваримося. Через недосипання я стаю не найприємнішою людиною.

Сподіваюся, що найближчим часом ця ситуація хоч якось вирішиться, сил моїх більше немає.