Відстояла вахту біля плити, щоби їжі на два дні в хаті вистачало. Але друзі до доньки зазирнули — і мені після роботи нема чого

Я звичайна жінка з чоловіком та досить дорослою вже дочкою. Для мене 13 років – вік, коли на дитину можна залишити прибирання, довірити їй молодшу дитину. Я в її віці справлялася з приготуванням на всю сім’ю і бігала за покупками.

Але дочка моя іноді як видасть щось – тільки дивуєшся. По-дитячому наївна, вона все ще живе у світі рожевих однорогів, самозабутньо спілкується і листується з усіма поспіль. І молодші діти до неї тягнуться, і старші поважають, і вся ця дружба не переривається ні на мить.

От і зараз, коли дітей виставили зі школи вчитися з дому, а ми з чоловіком намагаємося не втратити роботу, вона встигає і до друзів збігати, і гостей прийняти.

Я тільки тішилася за неї, доки не вдарили морози. Сонька почала всю свою компанію до нас в гості тягти.

Я певною мірою навіть раділа: не бовтатися ж їм по під’їздах і підвалах, нехай краще в теплі вдома сидять. Я й сама любила разом із подружкою провести кілька годин у її чи своїй кімнаті. І сім’ю найкращих подружок, двох сестричок, я знала чудово.

Тільки моя гостинна дівчинка вирішила не обмежувати себе двома подружками, за ними потягнулися ще дві дівчинки, всією компанією вони дивилися якісь фільми, розпивали чай. Я не заперечувала, заварки у нас вистачає.

Але нещодавно я повернулася з роботи, а в нас взагалі незнайомі діти в гостях, причому на кухні вигрібають плов.

Я думала, наготувала на сьогодні і на завтрашній обід нам із чоловіком, але виявилося, що ми прийшли до порожнього холодильника.

Довелося мені вставати до плити, не буду ж я на сторонніх дітей за плов кричати? Поговорила і з дочкою, пояснила: солодощі у нас для всіх гостей, а їжа розрахована лише на сім’ю. Це не вона купувала, не готувала, і не їй роздавати. Та раптом дочка на мене образилася:

– Не думала, що ти така жадібна! Пошкодувати для друзів їжі – це соромно має бути!

Вона кілька днів зі мною не розмовляла, але того вечора я не надала цьому значення. Натушила гречаників, приготувала біфстрогано чоловікові, зробила запас картоплі у мундирі, але донька рішуче заявила, що їсти не буде.

Я все ж таки попередила її, суворо: їжа розрахована, щоб усім вистачило на дві доби. Що я прийду втомлена, до плити встати не буде сил і продуктів у нас в запасі немає.

І що ж? Після добового чергування я побачила, як мій чоловік смажить картоплю: вдома їжі взагалі не було, навіть яйця під’їли. Друзі доньки вибрали все з холодильника, немає ні сиру, ні овочів. А дитина знову в кімнаті сидить, ще й ображена.

Не знаю, як пояснити, що фінанси у нас не нескінченні, годувати натовп дітей просто неможливо. Як донести до неї, що її до себе їсти не кличуть, тільки у нас все пасуться. Не ременем же виховувати.