Запас чистих шкарпеток у моїй шухляді — твій святий обов’язок! Щоб прала вчасно – кип’ятився чоловік

Скільки себе пам’ятаю в дитинстві — мама тата шкарпетки в руки не брала. Ну хіба допомагала йому зняти їх, коли ногу зламав. А решту часу він сам прав їх і розвішував, сам попарно складав. Він був переконаний: шкарпетки – це особисте. Прибирав їх в окремий пакет, щоби мама навіть не бачила їх.

– Ну бритву ж ти мені не миєш і не точиш? От і не лізь до моїх брудних шкарпеток, жінко, у тебе що, своїх нема?

Я не очікувала, що мій власний чоловік після весілля принесе мені пару своїх шкарпеток:

– Попери, а? Хочеться свіжі вранці вдягнути. — Ми тоді ночували в готелі, попереду другий день весілля, про запасні шкарпетки ніхто не згадав.

– Так і попери, — очманіла я, — поки в душі будеш, вони якраз відмокнуть, за ніч висохнуть.

– А навіщо я взагалі одружився?

Не чекала я такого питання перед шлюбною ніччю!

І все життя у нас ці шкарпетки горезвісні привід для сварки. Я змирилася: закидати їх у машинку та прокрутити – не проблема. Але ось збирати їх по кутках, сортувати, які цілі у прання, які подерті у сміття – ну ні. Нізащо. А чоловік теж не дуже рветься.

Так і трапляється, що шкарпетки або по кутах, або у машинці, а чистих немає. Або залишилися рвані.

– Це твій святий обов’язок, за одягом стежити!

Я б ще терпіла, якби в нього будинок в порядку буву. Він за чоловічими справами стежить, я за жіночими. Але он поличку криво повісив, лампочку згорілу в люстрі місяць поміняти не може … Я йому покажу шкарпетки!