За п’ять років шлюбу я вже усвідомила закономірність – свекруха зібралася в гості, отже, на нашу сім’ю чекають смутні часи. Ні разу не було такого, щоб після її візитів ми з чоловіком не посварилися. Щоразу відбувається одне й те саме.

Світлана Федорівна дуже пишається своїм “званням” ідеальної дружини та господині. Вона вже вісім років як вдова, але це не заважає їй згадувати, як ідеально вони жили з чоловіком. Звичайно ж, зовсім не так, як ми живемо з Сашком.

Приводів жахнутися у свекрухи завжди вистачає. Коли вона вперше побачила, що Сашко миє посуд, то мало не зомліла.

– Вірочка, це що таке? Чоловік після роботи прийшов, а ти його до раковини? Він же втомився на роботі!

– Я теж після роботи, але і в магазин зайшла, і вечерю приготувала. А Саша посуд миє, це поділ обов’язків, – для мене подив свекрухи здавався диким. Та й що там мити особливо? Сковорідку, три тарілки та три вилки?

– Ну ти ж жінка, ти ж господиня! У мене Коля жодного разу брудним посудом не займався!

Я знизала плечима, а Саша збентежено відбивався від мами, яка кинулася рятувати сина з кухонного рабства.

Коли Саша взявся за пилосос, Світлана Федорівна схопилася за серце.

– Треба ж, і прбирання на тобі! Бідолашний мій, треба ж себе якось берегти! Організму відпочинок потрібен, ти ж весь тиждень працював, – прийшовши до тями заголосила свекруха, вириваючи у сина пилосос.

Я зціплювала зуби і мовчала. У мене складалося відчуття, що чоловік у мене в квартирі повинен тільки їсти та спати, а все інше може підірвати його тендітне здоров’я.

Оскільки гостювала мама чоловіка у нас зазвичай близько тижня, я встигала наслухатися капітально. Причому сама вона якусь допомогу по господарству починала надавати, коли бачила, що її хлопчик ось уже зараз перетрудиться.

Якось мені довелося затриматись на роботі, і вечерю довелося готувати чоловікові. Він не білоручка, чудово вміє робити якісь прості страви. А там і треба було макарони відварити, котлети з морозилки дістати і посмажити, і огірки з помідорами на салат нарізати.

Після повернення додому на мене чекала вечеря, яку приготувала свекруха. На мене вона дивилася докірливо, намагаючись пропалити в моїй безсовісній тушці дірку. За вечерею вона кидала жалісливі погляди на сина, зітхала і хитала головою.

Хоча мама чоловіка цілими днями перебувала вдома перед телевізором, до плити вона сама не вставала. Тому вечерю після роботи доводилося готувати мені.

– Не хочу господарювати на чужій кухні, сама таке не люблю. Тому без господині на кухню не лізу, тим паче у гостях.

А мені після роботи дивувати свекруху кулінарними шедеврами було ніколи. Одного разу вона приїхала у період підготовки звітів, коли я додому приходила вже на автопілоті. Про яке готування може йтися? Декілька днів я щось готувала, а один день плюнула і просто купила пельмені.

– Це що?! – зі священним жахом подивилася на пачку пельменів свекруха.

– Наша сьогоднішня вечеря.

– Ти будеш ЦИМ годувати мого сина? – пошепки промовила Світлана Федорівна.

– О, пельмені! А кетчуп маємо? – вклинився у розмову задоволений голос чоловіка.

Свекруха їсти пельмені не стала, обмежившись салатом та чаєм з печивом. На Сашку вона дивилася з такою жалістю, ніби він маленьке голодне кошеня під дощем.

І ось так свекруха поводилася постійно. Все зводилося до того, що вона ніколи не дозволяла чоловікові нічого робити по дому, завжди готувала вечерю з трьох страв, і взагалі порошинки з чоловіка здувала. На відміну від мене.

Вона їхала, а у Сашка після слів мами щось у мозку поверталося, і він починав качати права. А чому я повинен робити те, чому повинен робити це, а чому вечеря така проста, а де моя сорочка, чому не попрасувала ще. Загалом, хизуватися панськими замашками.

У мене після візитів свекрухи нервів не залишалося, я спалахувала миттєво, бо мовчати сили вже не було. І ось ми отримували скандал на рівному місці.

Потім тижнів через один-два з чоловіка звалювалася корона, у мене додалося душевних сил для ведення діалогу, і життя входило до своєї звичної колії. До наступного візиту його мами.

Я за стільки років шлюбу вже навчилася миритись із цим неминучим злом. Не так часто воно на нас нападало раніше. Але тепер свекруха вийшла на пенсію. Сидіти у себе в місті їй нудно, тому вона збирається продавати квартиру там у себе і брати біля нас.

– Онуки будуть, допомагатиму, щоб ти лікарняними не бігала, – ділилася вона зі мною своїми наполеонівськими планами.

А я думаю, що не дійде до нас до онуків. Ми з чоловіком швидше розлучимося, тому що свекруха буде постійно поряд.