Свята простота чи паскудний характер? Свекруха наполегливо з’їдає саме мою їжу, навіть якщо їй не смачно

Так вже сталось, що в мене жорсткі обмеження в харчуванні. Їм тільки те, що дозволив лікар. Я до цього поставилась нормально, навіть з чоловіком сміялися:

– Ну що ж, лопай свою брокколі в авокадо, — реготав чоловік, — головне, щоб нам із сином свої фірмові котлетки хоч іноді робила.

Ну, мужиків своїх я без смачненького точно не залишу, та й не дадуть.

Ми вже організували наш оновлений раціон, коли до нас урочисто в’їхала свекруха. В неї вдома ремонт, вирішила у нас пожити. Йшлося про три тижні, але розтяглися вони на три місяці, потім ще на три… Загалом, була в лисиці хатинка крижана.

Поки жили на своїй території кожна — ми чудово ладнали, але з переїздом спілкування не вдалось. Після її переїзду я просто не можу поїсти!

Мене не парить приготувати їжі із запасом на два дні, я точно не буду кожному готувати індивідуальну порцію.

Освоїла модне заморожування, у нас у морозилці по індивідуальних порційних контейнерах лежать і гречка з стегенцями, і біфстроганів з молодим горошком, і смажена скумбрія, і готові вже голубці. Розігрівай та лопай що хочеш!

Я ж не завжди біля плити можу чергувати, але за будь-яких умов сім’я буде ситою кілька днів.

Стоїть їжа для мене: салати з обмеженої кількості овочів, дозволені мені фрукти, обов’язково м’ясо за особливим рецептом без спецій.

Чого я не розумію – чому свекруха насамперед виїдає саме мої сумні, як вона каже, запечені з індичкою кабачки без солі? Для чого їй далася моя цвітна капуста?

– Ну ти ж собі найкраще готуєш, дієтичне, для здоров’я!

– Я свої особливості компенсую, це особлива їжа для мене. І що мені тепер, голодною спати? Чи сидіти до півночі, доки нова буде готова? А в магазин в темряві бігти, він у нас за півтора кілометри!

– Не вигадуй, все життя хліб їли, он посмаж собі грінки з яйцями, ми їмо, і ти не отруїшся.

Їсти щось непридатне, щоб свекруху переконати, якось безглуздо. Я б повірила в її бажання оздоровитися і готувала б більше брокколі та кабачків, які взимку встають у копієчку. Якби не одне але.

Вона тут же заїдає мою їжу і лазанью, і снеками, і пивом запиває.

Я показувала їй призначення лікаря. Ховала їжу на окремій полиці в закритий контейнер, але він пустіє моментально. Вона ненавидить авокадо, але під’їдає його, відпльовуючи. Марно купувати ікру, чайну ложку якої я повинна з’їдати щоранку.

– Ну це ж мама, — відмахується чоловік, — ну купи більше продуктів!

Тільки ось машиною він мене возити відмовляється, а тягати на собі їх тоннами я не можу. А мама не бажає щось принести з магазину або підкинути грошей на свою їжу.

Коли їй набридли мої закиди, вона почала з’їдати мої безглютенові хлібці та запіканки вночі, коли всі сплять. Я залишаюся без сніданку. Якийсь час я їй не давала вдень спати, щоби вночі не танули запаси з холодильника та морозилки.

Свекруха купила замок! У моїй квартирі, дошлюбній. У дубові двері, які дідусь робив власними руками, встановила петлі та повісила!

На крайній випадок я маю вихід: кухар у кафе в нашому домі вже мене знає. Завжди готовий приготувати щось із меню з урахуванням моїх вимог. Але ж я не можу постійно в кафе їсти?

Є ще один варіант: повісити замок на холодильник. Але ж це днище зовсім.

Поки що вигадала такий вихід: не готувати. Коли холодильник порожніє і чоловікові з сином нічого їсти, їм стають зрозумілішими за мої скарги. Вони самі йдуть за продуктами, самі стоять біля плити під яхідні коментарі свекрухи.

Виходу в мене поки що немає, свекруха запевняє, що я все вигадую.

Хочеться виставити і її та чоловіка, раз він власну дружину захистити не може. Ну, не повинна голодувати жінка, яка народила тобі сина, правда? Особливо якщо їжу на сім’ю вона купує на свої.