Навіщо сміття самій виносити? Можна ж під сусідськими дверима залишити, хай прихоплять. Що ми з мамою зробили

Вранці біжу на роботу — а тут сюрприз, якого не чекала! Пакет із сміттям стоїть біля дверей, та поряд ще дошка якась непотрібна. І пакет якийсь подертий, натекло під ним і запашок стоїть, можете самі уявити.

Виглядає так, ніби я з вечора виставила сама, щоб уранці захопити на смітник. Ніби не хотіла, щоб сморід цей в квартирі залишався, тож нехай усі сусіди нюхають.

Огидний вчинок, правда?

Я повернулась назад. Зазирнула до мами, спитала:

– Мамо, що за сміття? Може захворів хтось, мені винести його?

– Ніхто не просив, Наталко. Думаю, Лариса Анатоліївна це, кому ще на думку спаде…

До тітки Лариси йти не хотілося категорично. Доказів немає, а претензіями не хочеться кидатися. Якщо винна – таке влаштує! Переверне ситуацію і сама потім перед дільничним виправдовуватимешся. Така сварлива баба. Навіть чоловік із нею розлучився, хоч і золота людина. Щоправда, роз’їхатися так і не роз’їхалися, жили разом.

Вона всіляко йому заважала квартиру розміняти. Ось усіма найбруднішими способами, жодний суд її перемогти не міг. І сусід наш чудовий, що ладен був усім допомогти, поговорити і підтримати, просто поїхав до матері в інше місто. Сказав:

– Потрібно відсидітися, подумати, що робити.

Але там уже зійшовся з якоюсь вдовою, все в нього склалося. Квартира все одно дітям потрібна, не став уже нічого ділити. Нещодавно приїжджав лише речі якісь особисті забрати, документи. Тут і розповів Ларисі Анатоліївні, що їде.

Так от сусідка тепер і дуріє, як з’ясувалося. Викидає все, що йому належало, але не знадобилося. Причому складає по пакетах, маже помиями і розставляє біля всіх дверей. Начебто, ви з ним дружили, ви й виносите його барахло.

Ну раз така справа, зв’язуватися не стали. Я побігла на роботу, мама, як встала, викинула пакет. Сусіда ми все одно лише добрим словом згадуватимемо.