могла б і голубців накрутити, що мені цей суп? Зять шукає роботу четвертий рік і “страждає” від нашої зневаги

Я та сама зла теща-мегера, про яких зяті пишуть злі історії і анекдоти розповідають. Тільки ось сама я ніколи не хотіла керувати сім’єю дочки, сподівалася, її чоловік стане їй опорою. Як став мій власний син своїй дружині.

Так уже вийшло, що мої діти народилися в один рік, один у січні, друга у грудні. Чужі люди сприймали їх за близнюків, і вони завжди були дружніми.

Коли син одружився, він і до дружини ставився, як до сестри, так дбайливо. Схожого чоловіка сподівалася побачити і в дочки.

Спершу виглядало все непогано. Були моменти, які мене напружували, але я знаходила чим їх пояснити.

Крутиться зять перед дзеркалом і злиться через котячу шерсть на краватці? Так йому в суді виступатиме, переживає. Шпурляє шваброю? І тут пояснення є, не звик чоловік удома прибирати, навчиться.

Але зять був упевнений, весь світ повинен крутитися навколо нього, жодна порошинка не повинна сісти без його згоди. Донька теж майстриня була його виправдовувати:

– Та вони, юристи, всі з прибабахом. Зарозумілість у них частина іміджу, професійна.

Доньку він подарунками не балував, зате складав кожну копієчку, щоб з’їхати від нас скоріше, хотів окремий дім. Ну а поки що вигідніше було у нас з чоловіком жити, благо, всі працюємо, один одному не заважаємо.

І тут грянуло: Вагітність доньки. Локдаун.

І зятя з роботи поперли, залишили лише найміцніших професіоналів. Видно і в агентстві цей пуп землі когось дратував.

Втім, зять не дуже засмутився, що його звільнили. Відвоював компенсацію за три місяці, запевнив, що за цей час роботу знайде. Тільки ось не рвалися його на роботу брати, немов у чорному списку він. Начебто по телефону кличуть, а як документи надішле або сам з’їздить — під будь-яким приводом відмовляють.

Вже й онук народився, а зять усе хмарить. Мовляв, знайде місце краще за колишнє, не йти ж йому з нуля помічником? Чи взагалі таксистом? Або повчитися, як у службі зайнятості пропонують, та працювати в іншому місці…

Працює тільки моя донька. На ці гроші сім’я і тримається, та накопичення на окреме житло проїдають. Зять проїдає, дочка ще вірить у дім свій. Так і заявив:

– Тут здебільшого мої гроші, маю право на них!

Четвертий рік сидить. Але приносити в будинок хоч щось нижче за його гідність.

При цьому він, як і раніше, верещить, ніби його фаберже позбавляють, варто порошинці на нього впасти. Вимовляє, що йому набридла курка, могли б і яловичину запекти, і голубців накрутити.

Ми доньці натякаємо, мовляв, для чого ти це терпиш? А та тільки одне відповідає: дитині батько потрібний. Але який батько, якщо гроші він давно на себе спустив, а дитині не може навіть морозива купити.